Наступною була Умансько-Ботошанська операція – наступальні дії військ 2-го Українського фронту, проведені з 5 березня по 17 квітня 1944 р. з метою відвоювання у німецьких військ південно-західних областей України. Головний удар здійснювався в напрямку Умань-Ямпіль, допоміжний — Новоукраїнка-Первомайськ. Унаслідок операції радянські війська просунулися на 200-250 км, відвоювавши значні території Правобережної території України та МРСР і вийшли у північно-східні райони Румунії.

     Результатом першого етапу Умансько-Ботошанської операції 10 березня 1944 р. очікувана весна визволення від нацистів прийшла у оселі уманчан. За виявлену мужність та відвагу під час визволення нашого міста 26 офіцерам і червоноармійцям було присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. У боях за Уманщину ворог втратив 20 тисяч убитими і 2 500 гітлерівців були взяті в полон.

    Не можна забути, що за визволення Уманщини поклали свої голови до 6 тис. воїнів. І сьогодні ми із вдячністю згадуємо тих, хто у жорстокій битві виборював нашу свободу, відомих і невідомих героїв визвольних боїв, усіх ветеранів Другої світової війни – ми схиляємо голову перед їх знаменним подвигом. Світла пам’ять і вічна слава героям, загиблим за звільнення нашого рідного краю! Низький уклін дорогим землякам-ветеранам битви із нацистами. Їх спогади, хвилюючі розповіді про війну — це жива історія для юних поколінь, приклад самовідданого служіння Вітчизні.

     На історичному факультеті Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини памʼять про героїчну минувшину завжди у пошані. Ці буремні події виступають темами дослідження і обговорення в Інституті усної історії (кафедра історії України, завідувач професор Тетяна Кузнець), у політичному клубі «Архів» (кафедра філософії і суспільних дисциплін, завідувач доцент Любов Шачковська), кінолекторії історичного факультету (керівник доцент кафедри всесвітньої  історії та методик навчання В’ячеслав Гордієнко). Тематичні зібрання проводяться успішно діючим поетичним «КЛІО» (голова - студентка ІІІ курсу Ольга Чумак). Неодноразово проблемам воєнної історії, як минувшини так і сьогодення, організовувалися виставки і круглі столи у навчально-методичній лабораторії «Відродження нації» (завідувач Оксана Карасевич). Стало традицією на факультеті відвідувати меморіальні комплекси на території нашого краю. Це і меморіальний комплекс воїнам-прикордонникам, які стояли на смерть у жорстокому 1941 р. біля села Легедзине (делегацію очолював декан факультету, професор Анатолій Карасевич). А будинок, де народився Кузьма Дерев’янко  (український радянський військовий діяч, Герой України, генерал-лейтенант, який 2 вересня 1945 р. приймав капітуляцію Японії), відвідала делегація історичного факультету, яку очолила доцент Марія Рогожа.

     А сьогодні, 10 березня 2018 р., ми знову прийшли до пам’ятника нашому земляку, наймолодшому командувачу фронтом Івану Черняховському (24 квітня 1944 р., коли Іван Данилович Черняховський став командувачем 3-го Білоруського фронту, йому було лише 37 років). Поклали вінок від вдячних земляків, поговорили про його бойовий шлях і тих, хто цей шлях хоче сьогодні показати не у вдячних фарбах. Він не дожив всього 5 днів до звання маршала і найголовніше – всього менше 3-ох місяців до Великої Перемоги на честь Великої Мужності нашого народу.

Честь і слава їм, Рядовим і Маршалам боротьби за Людськість, яку сьогодні на Сході захищають їх внуки і правнуки!

 ІВАН ЧЕРНЯХОВСЬКИЙ

Черняховський Іван – наша гордість й звойована слава,

Полководець у битвах з нацизмом і очільник фронтів.

Три десятки разів прославляла в салютах держава,

Мужність його солдат, щоби рід наш в віках не змілів.

Не змілів, не мав права, бо народжений був щоби жити,

Щоби сонця проміння зустрічати щоденно в сліди.

Щоб народ України зміг Свободу в віках так любити,

Бо усі наші предки, йшли за мудрістю, проти біди.

Він це з точністю знав, поспішав в світ знання де ремесла,

Щоб не стидно в житті, бо подібність не стиль був його,

Щоби мужність солдата в грізних війнах за волю воскресла,

Захищати родинні кордони і Свободу народу свого.

А життя генерала, як яскрава зоря пролетіла,

В тридцять вісім неповних він на плаху святу до небес.

І на маршальський кітель зірка впасти найвища не вспіла,

Та в сьогоднішнім спомині його образ Солдата воскрес.

Анатолій Карасевич