До Дня пам’яті та примирення і 73-ої річниці перемоги на нацизмом у Другій світовій війні студенти ІІ курсу історичного факультету у супроводі декана історичного факультету Карасевича Анатолія Олександровича, кандидата історичних наук, доцента кафедри історії України Скус Ольги Володимирівни, кандидата історичних наук, старшого викладача Шауренко Анни Володимирівни відвідали Уманську Яму і Сухий яр – місця героїки й трагедії людства.
Під час битви під Уманню в оточення потрапили 6-а та 12-а радянські армії. У серпні 1941 року радянських полонених вояків 6-ї та 12-ї армій із урочища Зелена Брама, що знаходиться біля села Підвисоке Новоархангельського району Кіровоградської області, були відправлені до 16-го армійського пересильного пункту, відомого, як "Уманська яма", що був створений гітлерівцями поблизу міста Умань, Київської (нині - Черкаської) області. Німці ж у своїх архівних документах називали його «шталаг №349». Це був один із перших нацистських концентраційних таборів на території України. За даними німецького командування на 14 серпня 1941 року в Уманському таборі знаходилось 50 000 радянських військовополонених (за іншими даними - до 70 000).
Під час Другої світової війни Умань упродовж двох із половиною років була окупована німецькими військами. Наслідки окупації були для євреїв катастрофічні. З серпня 1941 року жити євреям Умані дозволялося тільки в окремому районі міста (базар з прилеглою територією), який називався "гетто''. Євреїв примушували носити жовті нашивки на грудях та спині. Весь жах того існування підсилювався тим, що мешканцям гетто не давали їжі. Тому люди були приречені на болісну голодну смерть. Спочатку міняли на їжу все, що можна було обміняти у людей, які приходили до огорожі. Але з часом міняти вже було нічого. У таборі помирали дуже багато в’язнів. З усіх, хто ще здатен був стояти на ногах, німці вибирали тих, хто, на їхню думку, міг працювати, і відправляли на ремонт дороги Вінниця - Кіровоград, а також на каторжну роботу в каменеломні.
Гетто, по суті, було тим же концтабором для знищення ні в чому не винних людей. В цьому кварталі, обгородженому колючим дротом, євреї перебували аж до страшної трагедії Сухого Яру. Десятки тисяч євреїв Умані знайшли тут свою мученицьку смерть лише тому, що належали до народу, приреченого фашистами на поголовне знищення. Сухий Яр був полігоном, де застосовувалися тортури, які потім використовувалися в таборах смерті.
За роки окупації у братських могилах міста, які знаходяться в Сухому Яру і в Собківському лісництві, було розстріляно більше 20 тисяч євреїв не тільки з міста Умані, але й з інших населених пунктів Уманського району. Ця вражаюча цифра становить 80 відсотків від загальної кількості мирного населення Уманського району, загиблого в період Великої Вітчизняної війни.
Жителі міста Умань шанують пам'ять про загиблих. Пам'ятний знак у вигляді гранітного обеліска встановлений в Сухому Яру 1955 р. На пам'ятнику меморіальна дошка з написом івритом: «Вічна пам'ять. Тут покоїться прах уманських євреїв, які вбиті восени 1941 року в Умані. Їх більше 12 тисяч на цьому місці. Нехай їхні душі будуть вічно пов'язані з нашими життями. Вічна пам'ять''. Щорічно в кінці вересня тут проводиться мітинг пам'яті загиблих.