23 травня 2018 р., освітянський світ історичної Уманщини збіднів ще на одну людину, яка залишила помітний слід у формуванні його перлин мудрості і доброти. Пішла із життя Людмила Григорівна Лисенко. Пішла тихо, непомітно, з почуттям виконаної місії, яку вона проводила в пошуках істини все своє життя, щоб цей незвичайний і суперечливий світ став коли-небудь добрішим для її дітей, онуків, друзів і всіх тих майбутніх державотворців, яким вона віддавала кожен день набуті в університетах знання й ім’я нашої України та загальної ідеї людськості.

      Це була гарна душею і серцем людина, Освітянин з великої літери, яка не шукала ласого шматка у житті, а наполегливо з освітянської і життєйської позиції кожен день впродовж 39 років бездоганної роботи в стінах Уманського університету несла світле і вічне в студенську громаду, була тією вагомою складовою колективу кафедри, якою ми будемо гордитися завжди. Гордитися її чесною і принциповою життєвою позицією та громадянським відношенням до виконання освітянської місії.

      Людмила Лисенко прийшла у наш колектив у 1977 р. після завершення навчання на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Диплом з відзнакою і неординарне мислення підсвідомо визначив її у лідери кафедри і на все життя визначив той колектив, за єдність якого вона боролася до останнього дня. Вона знайшла свою святу місцину у житті, і неспокійне освітянське життя її помітило і допомогло статися як особистості. Тут вона захистила дисертацію, стала доцентом, Відмінником освіти України, завідувачем кафедри. Тут вона плакала, коли боліло Україні, тут вона посміхалася, коли у державі було свято. Усміхалася і кожен, Божий день віддавала серце дітям, як заповідав Василь Сухомлинський…

Пробач, що світ тепла такий несправедливий –

Когось, не по заслугах перед Богом він пригрів,

А іншому в дорогу, смуток вічний, в недожату ниву,

Щоб уже потім, в світлій пам’яті народній, жив

І Ти пройшла той Соломонів суд, де вирок правди,

Пройшла достойно, відтіняючи добро від зла.

Щоб в цім путі, що витканий із істини, не було зради,

Ти свою сутність, як і личить Освітянину, знайшла.

Сльоза прощальна у твої сліди в стежках до Бога,

В подяку людськості за невгамовність на святім посту.

Як вдячність вчителю і та у спадок вже учнівська змога,

Нести у світ осиротілий святу пам'ять й теплоту.

Історичний факультет, колеги і друзі покійної, вся студенська громада висловлюють щирі співчуття рідним та усім, хто мав нагоду знати Людмилу Грирорівну Лисенко.

Вічна пам'ять!