Емблема жалобних днів за жертвами Голодомору

Я розглядаю пожовтілі знімки сімейних альбомів людей, яких ось уже 85 років немає на цьому світі. І знову відчуваєш знайомий біль за безвинно вмерлими їхніми душами, за той несправедливий світ, в якому вони на мить сталися хліборобами і залишилися назавжди у вдячній памяті як жертви спланованого більшовиками штучного голоду, що прийнято називати сьогодні у цивілізованому світі геноцидом.

Голодомор 1932—1933 рр. — акт геноциду проти українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 рр. шляхом створення штучного масового голоду, що призвів до смерті від голоду 3,941 млн. людей та 6,122 млн. втрат ненародженими. Це були людські втрати у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Голодомор, який спланований свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним та його опричниками, був розрахований на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян, які з різних причин не підтримали творення колгоспів як одну із економічних форм співжиття українського села.

Сьогодні головними апологетами заперечення Голодомору виступають офіційні урядові/президентські кола Росії. «Російська форма «правди» боїться оприлюднених документів, — вважає Ярослав Грицак. — Вона не побудована на фактах, а, відтак, і архіви залишаються абсолютно закритими для вивчення».

За мотивацією, що дослідження українських істориків про Голодомор 1932—1933 рр. «підривають авторитет російської влади». Є праці деяких українських науковців про Голодомор 1932—1933 рр., які зараховано у Російській Федерації до «екстремістських видань». До переліку заборонених, що його оприлюднює Міністерство юстиції Росії, включено і працю українського правознавця й дипломата Володимира Василенка «Голодомор 1932—1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка».  А ще працю Юрія Шаповала, Володимира Пристайка та Вадима Золотарьова «ЧК—ГПУ—НКВД в Україні: особи, факти, документи».

На думку українських науковців наведені у заборонених книгах докази суперечать «концепції» нинішньої російської влади про «голод як спільну біду для країн колишнього Радянського Союзу і без особливостей в Україні», на підтвердження якої у Москві підготовлена багатотомна збірка документів «Голод в СССР». «Підважуючи історичні міфи, створені теперішньою російською владою, українські науковці «зазіхають» на легітимність цієї влади і авторитет Росії, — вважає кандидат історичних наук Марта Гавришко. — А це вже небезпека. Тому ці видання і опинилися у списку «екстремістів».

Жертви голоду на вулицях Харкова — столиці УСРР, 1933.

Росія також чинила тиск і шантажувала інші країни з вимогами не визнавати Голодомор геноцидом. Як приклад, у листопаді 2010 р. сайтом «Wikileaks», опубліковано таємну телеграму Держдепартаменту США від Посольства у Киргизстані, де зазначалося, що британському принцу Ендрю відомі факти тиску. Про них йому розповів, зокрема, президент Азербайджану Ільхам Алієв, про що, власне, йдеться у повідомленні про те, як Алієв отримав від Медведєва документ, де було зазначено – якщо Азербайджан визнає більшовицький штучний Голодомор в Україні «геноцидом» в ООН, «то Ви маєте забути про Нагірний Карабах взагалі».

Я без всякого сумніву можу поставити свій підпис під кожною літерою сказаного. Бо ті, що вбивають наших дітей на Сході України хочуть відродити сьогодні захоронені будні «зіркового Союзу», де Голодомор був через приблизно однакові історичні миттєвості постійним горем у житті українців, викосив за Декретами і злочиними вказівками «зверху» мільйони хліборобів, які любили землю і вміли бути на ній господарем.    

Чорна дошка і жорна в експозиції Лебединського історико-краєзнавчого музею

На історичному факультеті в пам'ять про загиблих в часи Голодомору у лабораторії «Відродження нації» підготовлено виставку «Голодомор-геноцид: Україна памятає – світ визнає». До присутніх на її відкритті звернулися декан історичного факультету, професор Анатолій Карасевич, голова студенської ради Мирослава Пересунько, а студентка третього курсу Олександра Смілянець запропонувала свого вірша «Україна – царство Аїда».

Згадали всіх земляків, вбитих у лютій помсті Сталіна і його однодумців за їх властиву людській природі мрію жити і працювати на власній ниві, а не на московського хана.

І поставили свічку пам’яті.

Вічна їм пам’ять!

Я йду селом, по цих стежках діди мої ходили,

І ніби їхній стогін чую крізь скалічені роки.

Я пригортаюся до теплої землі – тут вони жили,

І відчуваю подих правди із родинної ріки.