Уже стало традицією у нашому місті на честь важливих історичних подій, які суттєво вплинули на розвиток України, у стінах 5-ої Міської бібліотеки (завідувач Цимбал Тамара Григорівна) проводити уроки Пам’яті і патріотичного виховання.

Напередодні 101-ї річниці подій під Крутами і легендарного бою добровольців, студентів і учнів Київських навчальних закладів із більшовицькими військами Михайла Муравйова у стінах названої бібліотеки зібралися учні технічного коледжу, медичного коледжу, загально-освітніх шкіл міста №3 і №14, щоб взяти участь у патріотичному заході і вшанувати захисників України. Це уже не вперше Тамарі Григорівні вдалося зібрати шанованих людей, які активно взяли участь у виступах і дискусії: декан історичного факультету УДПУ імені Павла Тичини професор Анатолій Карасевич зі своїм заступником по заочній формі навчання Ольгою Макаренко та студентами; генерал-хорунжий, отаман Уманського коша імені Івана Гонти і голова громадської організації «Уманське козацтво» Володимир Сивак; дідусь Героя України Андрія Кизила – Кизило Микола Гурійович, підполковник у відставці; голова громадської організації Всеукраїнської Спілки учасників війни Вальдман Марія Абрамівна; учасник Корсунь-Шевченківської і Яссько-Кишинівської операцій, визволитель Румунії, полковник у відставці Кімлач Віктор Сергійович; майор у відставці Рунча Наталка Володимирівна; отаман Рижавської сотні УК Свірський Григорій Миколайович, добровільний батальйон «Правий сектор»; Захарчук Сергій Адамович – ЗСУ, хорунжий «Уманського козацтва»; директор бібліотечної системи міста Чупряк Людмила Анатоліївна.

Урок розпочав професор, Заслужений працівник освіти України, декан історичного факультету УДПУ імені Павла Тичини, Анатолій Карасевич. Він наголосив, що «січень у нашій державі насичений доленосними подіями, які суттєво вплинули на нелегку долю нашого народу за останні 100 років. Є нагальна потреба доносити до душ і сердець українців їх історичний зміст і державотворчу вагомість».

Особливо суттєвим для нашої Незалежності є створення Центральної Ради, її державницький підхід і життєдайність основних історичних документів – Універсалів. Так, ІІІ Універсалом 20 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка як автономія у складі Російської держави. Україна не відокремлювалася повністю від Росії, але вся влада належала тільки Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.

Звісно, це викликало невдоволення Ради Народних Комісарів на чолі з Леніним у Петербурзі. З під сфери впливу зникав ласий український шматок хліба, м’яса і всього іншого, що приваблювало століттями крадіїв. Були спроби підняти повстання у Києві проти Центральної Ради, але всі вони завершилися безуспішно. І тоді більшовики (війська Антонова-Овсієнка) захопили Харків, відновили відповідні більшовизовані радянські структури, і 25 грудня 1917 р. 30-тисячна армія більшовиків рушила на Київ.

22 січня ЦР приймає ІУ Універсал, який декларує Незалежність України. УНР проголошується «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу». Центральна Рада закликала народ України до її захисту. Спрацювало уже не нове правило – якщо ти претендуєш на незалежне державне існування, то не головне узаконити його у історичних документах, а головне захистити у майбутньому цю державу.

Розпочали швидкими темпами створювати добровільні об’єднання, як прототип Українського війська, які б були спроможні вистояти проти більшовицької, вишколеної на полях Першої Світової війни, армії. Першими добровольцями були київські курсанти юнкерської школи імені Б. Хмельницького і козаки «Вільного козацтва», студенти двох столичних університетів – Святого Володимира і Українського народного університету, гімназисти й учні шкіл. Найстаршому командиру об’єднаних українських добровольців Аверкію Гончаренку було 28 років, деяким учням ледь виповнилося по шістнадцять.

Першим повинен був вийти назустріч війську, що нараховувало 5000 багнетів під командуванням Михайла Муравйова, гайдамацький кіш Симона Петлюри. Але у Києві було небезпечно – почалося повстання на Арсеналі. Петлюра повернув до Києва своїх гайдамаків і лишив під Крутами тих, хто ще не нюхав пороху. Це були 400 – 500 добровольців, які о 4 годині ранку з 29 на 30 січня прибули до станції Крут і вступили у смертельний бій з переважаючим ворогом.

Вони трималися цілих 5 годин. Потім почався відступ, щоб сісти на поїзд у бік Києва. Але коли всі відступаючі зібралися разом, виявилося, що однієї чоти з чотирьох немає. У сум’ятті бою розвідзагін потрапив у полон (близько 30 осіб). Розлючений через втрату своїх 300 червоногвардійців червоний командир Єгор Попов наказав розстріляти полонених. В ході страти було внесено корективи – наказали вершити не Божий суд багнетами і шаблями. Учень сьомого класу Григорій Піпський із Старого Самбора заспівав «Ще не вмерла Україна». Його підтримала вмираюча решта по-звірячому нищеної чоти.

19 березня 28 вояків ховали на Аскольдовій могилі у Києві. На церемонії виступили перші особи держави. Михайло Грушевський назвав цей подвиг української молоді героїчним.

Цей подвиг у майбутньому повторили наступні покоління – Розстріляного українського відродження 20 – 30 рр., Другої Світової війни – ОУН і УПА, Дисидентського руху 50-70 рр., майдану Гідності і нових битв російсько-української війни 2014 – … рр.

На завершення уроку памʼяті Хвилиною Мовчання вшанували всіх, хто віддав своє життя за Незалежність і Єдність України. Потім підполковник Кизило Микола Гурійович розповів про життєвий шлях свого онука Андрія Кизила, а Анатолій Карасевич прочитав вірш «Орли не помирають» із нової збірки «Шлях», присвяченого воїну-герою:

Цей воїн з Умані, як зірка в небі України, миттю пролетів,

Лишивсь навіки в пантеоні кіборгів на героїчнім тлі.

Він правди світ спасав на Сході - так традиційно рід волів,

Щоб мудрість знов знайшлась на тій розстріляній землі. 

І сльози вдячності і згідно чину – від людей святий майдан,

«Орла», так позивний його, несли солдати у останню путь.

І риторичний суті кліп - за що життя віддав наш юний капітан,

І біль мільйонів, бо весну Небесних тисяч не вернуть.

І звичні постріли, Герою, дань за мужність, у морозне небо каяття,

І зойк останній на алеї Слави, де у тиші вічній побратими-друзі.

На цій, сльозами зрошеній землі, ти розумієш сенс святий буття,

Як ніби вкупі з ними був, на тій политій кров’ю східній горя смузі.

Спасибі воїне, крізь біль кажу, ти шлях мільйонів нині повторив,

І загострив знов діалог народів Сходу, що до мудрості стежками.

Ти у житті своєму юному, як у миттєвості, із Україною прожив,

І упокоївся у званні воїна, що віддали життя і вічно будуть з нами. 

Кімлач Віктор Сергійович розповів присутнім про свій бойовий шлях і про важливість подібних заходів сьогодні, коли Україна знову захищає свою незалежність.

Студент історичного факультету Максим Турчинський прочитав вірш «Недоказане» зі збірки Анатолія Карасевича «Філософія війни»:

Доброго здоров’я Вам, мамо, пишу листа з війни,

Місяць підсвітив папір, щоб краще міг я бачити.

Ви, сьогодні, мамо, знов прийшли у мої сни,

Я питаю в неба зоряного - щоби це могло для мене значити?

Небо підказало, що чекає зустріч з Вами непроста,

Повернуся скоро, від цих злих боїв до витоків я роду.

Щоб торкнутися душею до святого першого поста,

Й зрозуміти суть того буття, як основи кожного народу.

Тож привіт всім землякам, а Вам, матусю, добрих снів,

Він піймав себе на тому, що покликав так її уперше.

Ніби серцем зрозумів - світ війни на доброту збіднів,

Спакував в двохсоті всю духовність і за гідність умерших.

Його у вічність, як дідів колись, все село несло як один рід,

Повернувся син, як обіцяв в окопі мамі, до свого порогу.

Через день листа принесли їй ще у свіжий на могилі слід,

Запізнився листоноша на війні і вручити вчасно не мав змогу.

Про важливість подібних заходів говорили й інші учасники заходу. Так, Володимир Сивак підкреслив важливість у сьогоднішній війні добровільних батальйонів, які першими у 2014 р. піднялися на захист священних рубежів України і витримали супротив переважаючих сил противника. Цій проблемі були присвячені виступи учасників бойових дій Григорія Свірського і Сергія Захарчука. Марія Вальдман наголосила на важливості патріотичного виховання у справі розбудови нашої держави. А завершила урок мужності і патріотичного виховання Людмила Чупряк. Вона подякувала всім присутнім за активну участь у патріотичному вихованні молоді і за те, що особливо притаманне всім українцям, – це свята пам'ять про тих, хто віддав своє життя за Україну та її щасливе майбуття. 

А ти в небо дивився вкрай збіднілого зорями?

Що крізь очі заплакані доторкались землі?

Залишились у вічності перемішаній з болями,

Ніби ангели праведні з піднебесся на тлі.

Тільки пам'ять лишилася - є в небесних потреба -

І не вір ти нікому, що не сталися в світі  оцім.

Ми їм вічності храми вознесем до збіднілого неба,

Щоб уся Україна, як героям вклонялася  їм.

Я дивлюся на небо - там очей вже солдатів мільйони,

Ненароджені генії і безсмертні з воєнних доріг.

Там з Берліну є роти - вже із Сходу святі батальйони,

Безіменні і вічні герої, що родів захищали поріг.

Ти вклонися тим зорям і молитву замов їм у храмі,

Щоб не мовили в спину, що Вітчизни у них не було.

Це Солдати Свободи, бо не зрадили всі вони кармі,

Де Вітчизною в пам'ять посивіле вкраїнське село.

Там в граніті навіки імена незабутих солдатів,

Як родів біографії без претензій на їх зміст життя.

Що навіки лишились у посмертному звіті комбатів,

Щоб сьогодні їх внуки захищали святе це буття.

Карасевич Анатолій

збірка «Шлях», 2019 р.