30 січня 2019 р. у стінах музичного училища імені П. Д. Демуцького зібралися викладачі і студенти різних курсів відзначити 101-у річницю подій під Крутами і легендарного бою добровольців, студентів і учнів Київських навчальних закладів із більшовицькими військами, які намагалися захопити Київ і знищити керівний орган УНР – Центральну Раду. Відбувся своєрідний урок патріотизму і пам’яті стосовно тих подій, які болять донині у душах і серцях українського народу. І, особливо сьогодні, коли знову наші сусіди ніяк не можуть змиритися з тим, що Україна стала Незалежною. І знов, як і в оті овіяні доблестю і славою дні, хочуть знищити нашу незалежність і єдність.

Зустріч розпочав професор, Заслужений працівник освіти України, декан історичного факультету УДПУ імені Павла Тичини, Анатолій Карасевич. Він наголосив, що «січень у нашій державі насичений доленосними подіями, які суттєво вплинули на подальшу долю нашого народу за останні 100 років. Сьогодні, коли знову ЗБУ захищають нашу Незалежність, є нагальна потреба доносити до душ і сердець українців історичний зміст героїчних сторінок нашої минувшини і підкреслювати їх державотворчу вагомість».

Анатолій Карасевич звернувся до основних документів Центральної Ради. Особливо до ІІІ Універсалу (20 листопада 1917 р.), яким була проголошена Українська Народна Республіка. Це викликало невдоволення Ради Народних Комісарів на чолі з Леніним у Петербурзі. Більшовики (війська Антонова-Овсієнка) захопили Харків, відновили відповідні радянські структури і рушили на Київ. Тому 22 січня 1918 р. ЦР приймає ІV Універсал, який декларує Незалежність України, яка проголошується «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу. Тоді швидкими темпами створювалися добровільні об’єднання, як прототип Українського війська, які о 4 годині ранку з 29 на 30 січня прибули до станції Крут і вступили у смертельний бій з переважаючим ворогом. Вони трималися цілих 5 годин. У сум’ятті бою розвід загін потрапив у полон (близько 30 осіб). Розлючений червоний командир Єгор Попов наказав розстріляти полонених. Учень сьомого класу Григорій Піпський із Старого Самбора заспівав «Ще не вмерла Україна». Його підтримала вмираюча решта по-звірячому нищеної чоти. 19 березня 28 вояків хоронили на Аскольдовій могилі у Києві. На церемонії виступили перші особи держави. Михайло Грушевський назвав цей подвиг української молоді героїчним.

За пропозицією всієї шанованої аудиторії у честь пам'яті всіх, хто віддав своє життя за Незалежність і Єдність України була оголошена Хвилина Мовчання.

Анатолій Карасевич прочитав вірші присвячені героїчним сторінкам становлення нашої Незалежності і мужності воїнів Збройних Сил України у російсько-українській війні 2014 – … рр. зі своєї нової збірки «Шлях», яка вийде з друку у лютому 2019 р.

 

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

 

 «Герої не вмирають» - вони вічно в наших душах,

Як всі, хто в попередніх війнах, захищали рід від бід.

Листаю я історію героїв в цьому світі не живущих,

І бачу  в тих розстріляних роках, їх героїчний слід.

Герої залишаються навічно на святому полі брані,

Життя завжди фіксує підсвідомо той останній крок.

Коли приходить мить віддати найдорожче на світанні.

А потім всіх зібрати воєдино на ще свіжий бугорок.

Герої не вмирають - ніби постріл з пафосом на площі,

Герої разом з нами будуть сторожити мир в віках.

Для всіх живих в достойнім статусі, як найдорожчі,

Вони залишаться навіки серед нас у мирних снах.

Герої не вмирають, як і їхні справи у ім’я держави, -

Якось незвично це звучить, коли в вікні мирна весна.

Я бачу їх всіх поіменно і на паперть історичну слави,

Приносить пам'ять їх, у наші душі, ще не випиті до дна.

 

 

ЇХ ВІДСПІВАЛИ НА ВЕСНІ…

 

Їх двадцять сім, ще юних, розстріляли під світанок -

Коли ще сонце обрій, як заведено в природі, не прогріло.

Їм так хотілось всім впіймати промінь сонця на останок,

Побачити, коли він ще по-мирному ліниво і не сміло

Приходить в світ, щоб возвеличить сенс життя,

Яке кати забрали біля Крут, на героїчнім полустанку.

І лиш миттєвість - згодом вічність, на перехрестях каяття,

Напише повість справедливу в Україні нового світанку.

І в цім процесі вічнім і по сутності завжди святім,

Де вже мільйони вознеслись в історії до Бога,

Є саме світле у людини, що у походженні своїм,

Належить всім живущим в світі цім – то є життя дорога.

Їх  перший крок, а вже з роками невблаганний біг,

В надії досягнути піку не подібної всім  слави.

І тисячі утрачених навік до того подвигу  доріг,

Так і лишились назавжди в першім бою без балаклави.

Їх хоронили на Аскольдовій горі, у ще безсонячній весні,

Фізично знищити змогли кати, духовно душу не зуміли.

І часто бачиться останній спалах зірки в небі  їх життя мені,

Та героїчна долі мить, яку вони, за Україну, там усі зустріли.

Карасевич Анатолій

збірка «Шлях», 2019 р.