Корсунь-Шевченківська наступальна операція (у документах штабу Вермахту називалась «Черкаський котел») проходила з 24 січня по 17 лютого 1944 р. Згідно воєнного плану Ставки Головнокомандування на 1944 р. вона була частиною стратегічного наступу військ 1-го (генерал армії Микола Ватутін) і 2-го (генерал армії Іван Конєв) Українських фронтів із метою оточення та знищення угрупування противника на Корсунь-Шевченківському виступі. Маршал Жуков із відома Сталіна координував дії фронтів. Кажуть, переможців не судять. Можливо і так. Хоча мільйони українців вважають салют на Красній площі у зв’язку з перемогою у названій наступальній операції менше святковим, а більше поминальним відгуком над солдатським могилами і черговим вшануванням Сталіним свого «кишенькового М’ясника» Великої війни.

Наслідки операції досить сумні. Під час Корсунь-Шевченківської битви у кільці оточення було знищено 41 200 і взято у полон понад 15 тисяч солдатів і офіцерів Вермахту. На зовнішньому фронті оточення ворог втратив ще 27 000 солдатів і офіцерів убитими і пораненими. Але ця історична перемога у Корсунь-Шевченківській битві дісталася Червоній армії ціною великих втрат у бойовій техніці і особливо, у порівняні з загарбниками, живій силі. Загинули й отримали поранення понад 80 тисяч радянських військовослужбовців, переважно українців.

Отож не зовсім зрозуміло, на честь якого тріумфу 18 лютого 1944 р. Москва салютувала маршалові Конєву. Та ще й присвоїла йому за операцію Героя Радянського Союзу. А 10 квітня 1944 р. уже і сам маршал Жуков був нагороджений найвищим військовим орденом «Перемога» під №1, «За визволення Правобережної України». І це після того, як втопив у Дніпрі сотні тисяч жителів названого у нагородному указі, українців «чорнопіджачників»-новобранців, яким не видавали навіть форму, просто пускаючи на німецькі кулемети. Маршал дійсно вважав за краще «завалити ворога трупами», і йому було все одно чиїми саме (Віктор Король - «Битва за Дніпро: героїзм і трагедія»).

Е́ріх фон Манштейн, одним із найвідоміших командувачів Вермахту, у своїх повоєнних мемуарах «Втрачені перемоги» та «Із життя солдата», мотивуючи схожістю військової ситуації і масштабом задіяних військ з обох сторін, назвав «Черкаський котел» другим Сталінградом.

Сьогодні минає 75 років від тих закарбованих у вдячній пам’яті нашого народу полум’яних подій із історії Другої Світової війни. Традиційно на історичному факультеті УДПУ імені Павла Тичини захотілося почути викладачам і студентам правду від безпосередніх учасників наступальної операції 1944 р. Тому на зустріч з полковником у відставці, учасником Корсунь-Шевченківської наступальної операції Кімлачем Віктором Сергійовичем прийшли викладачі і студенти різних курсів історичного факультету.

Віктор Сергійович розповів майбутнім державотворцям про свій бойовий і життєвий шлях. А розпочав він його після визволення Харкова у 1943 р. У «Черкаському котлі» був десантником у 6-й танковій армії генерала Кравченка А. Г., у складі 1-го Українського фронту, яка 28 січня 1944 р. зустрілася з танкістами 5-ї гвардійської танкової армії генерала Ротмістрова П.О. у складі 2-го Українського фронту у Звенигородці і замкнула оточення фашистських військ. А потім ще і у березні відшукували по лісах тих солдат Вермахту, яким судилося прорватися під Лисянкою. Аж поки не отримав своє перше поранення.

Ветеран Великої війни розповідав і про ті факти участі у військових подіях зовсім не навчених і далеких від солдатських навичок молодих людей у цивільному вбранні із визволених територій. Їх навіть не одягнули у військову форму, вручили зброю і кинули у м’ясорубку. Така була помста Верховного тим, хто не з їх власної ініціативи і вини пережив окупацію. Вони були легкою і помітною мішенню для навчених снайперів німецької армії.

За ініціативи декана факультету і підтримки всіх присутніх у аудиторії була оголошена Хвилина Мовчання пам'яті всім воїнам Великої війни, хто залишився навіки у святій Пам’яті народу як переможець на фронтах війни, не дожив до Перемоги над нацизмом, а також померлих від ран у повоєнні часи.

Декан факультету професор Анатолій Карасевич від всіх присутніх подякував шанованому ветерану Віктору Сергійовичу Кімлачу за цікаву розповідь як очевидця тих героїчних подій, що кардинально змінили повоєнний світ.