Через кілька днів, а саме – 9 березня 2019 р. все прогресивне людство відзначатиме 205 річницю від дня народження перлини української і світової поетичної мудрості – Тараса Григоровича Шевченка.

Традиційно організатор дійства  - відділ у справах сім’ї та молоді Уманської міської ради (начальник відділу Вдовиченко Наталія Вікторівна)  віддає дань велетню українського слова конкурсом його віршів чи власних віршованих спроб уманських поетів. І сьогоднішнє вшанування нашого земляка і патріота не стало винятком. На Осташівському  пагорбі, біля пам’ятника Тарасу зібралася Уманська громада, щоб віддати дань поету.

Делегацію історичного факультету очолив декан, професор Анатолій Карасевич. Всього з віршами на урочистому дійстві виступило одинадцять студентів різних курсів. Серед них, Максим Турчинський прочитав вірша «Тарасові Діти» (автор Анатолій Карасевич).

Катерина Величко,  Назар Кандиба, Анастасія Петренко, Юлія Манзик, Анжеліка Михайліна, Богдан Жуковський – прочитали вірша Тараса Шевченка «Розрита могила» - «Світе тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?».

 Влад Тарасюк і Ольга Чумак – «Чи то недоля та неволя, Чи то літа ті летячи. Розбили душу? Чи ніколи. Й не жив я з нею, живучи».

Всі учасники дійства отримали пам’ятний сувенір про цю історичну зустріч на честь вшанування пам’яті борця за долю і майбутнє України.

ТАРАСОВІ ДІТИ

Посадіть Ви калину на те місце почесне

Де Дніпро до Тараса в водах віщих прибіг.

Нехай слава козацька в душах наших воскресне,

Щоб Кобзар її звідти знов побачити зміг.

Історичному плину береги хай всміхнуться,

І згадає Ревучий чайки й шаблі в руках.

І на кручах казкових отамани проснуться,

І сльоза за Вкраїну затремтить в їх очах.

А в калиновім цвіті покоління вже нові,

Кобзареві приходять, як вже звикли на звіт.

І несуть, як до батька, квіти в дань Тарасові,

Й від людей України найпалкіший привіт.

Як вогонь полум’яний та калина на кручі,

Ніби пам’ять і дійсність, як святий моноліт.

І приборкана мудрість в своїх крилах могучих,

Молить в неба спинити до землі зірок хід.

Може хтось збережеться ще у цім зіркопаді.

І прийде до Тараса, як батьки вчили нас.

І проснеться знов правда в березневім параді,

Мудрість роду вдягнеться у так жданий Парнас.