uken

Блог декана

изображение viber 2020 05 01 10 33 30

ВЕЛЬМИШАНОВНІ  ДРУЗІ  І  КОЛЕГИ!

ДОРОГІ  СТУДЕНТИ  ТА  АСПІРАНТИ!

Ось уже майже промайнув ще один навчальний рік – рік наших найкращих сподівань і надій. Багато здійснено благородних справ в ім’я слави і гордості нашої Альма матер. І сьогодні напередодні найпочеснішої дати в її житті – 90-річчя УДПУ імені Павла Тичини, я хочу привітати вас, вельмишановна громадо, із нашим славним ювілеєм. Майже століття наш університет розвиває українську національну школу, сприяє розвитку освіти і науки України.

Нині, у ці поминальні дні, згадайте всіх тих, які не покладаючи рук, відали своє серце і благородну душу в ім’я нашої Альма матер. Вічна їм пам'ять і низький уклін від багатотисячної університетської громади, викладацького корпусу і студентства.

Травень 2020 р. не буде схожим на попередні роки тому, що тяжкі дні переживає Україна. На Сході продовжується російсько-українська війна, вмирають воїни доблесті і слави за наші миротворчі ідеї, Свободу і державну єдність, а нестабільності в суспільстві сприяє ще й спалах коронавірусної хвороби, що почався у грудні 2019 р.

Шановна громадо історичного факультету! Кому, як не нам з Вами, знати, що уже не вперше в історії народ український об’єднується у скрутні часи. І перемагає. Отож я закликаю Вас як елітну спільноту України до єдності і взаємної підтримки. Цього вимагає час і об’єм всіх тих завдань, які ставить керівництво держави перед колективом – успішне завершення 2019 – 2020 навчального року, проведення на рівні вимог часу вступної компанії 2020 – 2021 рр., а найголовніше – збереження фізичного і морального здоров’я нації. У цьому сила і непереможність України!

Ми схиляємо вдячно голови перед воїнами-захисниками української Незалежності, волонтерськими та громадськими об’єднаннями, лікарями-патріотами, дивовижними особистостями, які героїчно борються з хворобою віку день і ніч в лікарняних палатах. Всім їм миру, здоров’я і добра!

А колективу факультету я бажаю душевного тепла, мудрості, професійного розуміння і козацького здоров’я. І обов’язково до всього сказаного – миру вам, дорога громадо історичного факультету, в кожну українську сім’ю!!!  

СЛАВА УКРАЇНІ!!!

 

Віртуальний тур

tUDPU

Наші переваги:

- Сучасна якісна історична освіта;

- Практика у складі академічної археологічної експедиції;

- Педагогічна практика у кращих методистів шкіл м. Умані;

- Участь у міжнародних програмах навчання за кордоном;

- Навчання на військовій кафедрі;

- Аспірантура з «Історії та археології»;

- Докторантура з «Історії та археології»;

- Найнижчі в регіоні ціни за контрактну форму навчання

50

ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ

   Депортація кримських татар — насильницьке виселення кримсько-татарського народу з його історичної батьківщини — Криму, здійснене упродовж 18-21 травня 1944 р. радянським тоталітарним режимом. Це один із численних кривавих злочинів сталінської тиранії. 

krym

Етнічну чистку цілеспрямовано, із усіма притаманними злочинному режиму процедурами, було здійснено відомством держбезпеки СРСР за особистим наказом Йосипа Сталіна і постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 р. Згідно з офіційними даними, у регіони  північного Передуралля та республік Середньої Азії було депортовано 191 044 кримських татар. Хоча у 90-ті рр. ХХ ст. зустрічаються й інші, колись приховані сталінськими катами, цифри. Так, за даними самоперепису кримських татар, проведеного Національним рухом кримських татар, число жертв перевищує 400 тисяч без суду і слідства вбитих, морально і фізично, людей. По дорозі у заслання і перші роки проживання на нових місцях загинуло від 18–27 % до 46,2% кримських татар, тобто майже половина багатостраждального народу.

10 травня 1944 р. Лаврентій Берія рекомендував Сталіну депортувати кримських татар із прикордонних регіонів через їхні «зрадницькі дії». І це попри те, що 25 033 кримських татар воювали в складі Червоної армії під час Другої Світової Війни. Восьмеро кримських татар були відзначені званням Героя Радянського Союзу, ще 12 – званням Героя СРСР за участь у партизанській війні. Але через депортацію  звання їм так і не присвоїли.

001genocyd

Офіційною причиною депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в ніби-то масовому співробітництві з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Тому дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар із Криму були злочинними, адже жоден народ, за всіма міжнародно-правовими нормами, не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими представниками цього народу. У сталінських планах реалізації масового знищення народів був і український народ, коли кривавий маршал Жуков перед битвою на Дніпрі заявив: «Чим більше ми знищимо хохлів у війні, тим менше з ними буде проблем після неї». Десь не спрацювала сталінська знищувальна машина, а по-простому сказати – злякалися помсти мільйонної армії українців – учасників переможної епопеї над нацизмом.

А з жителями Криму вчинили як нацисти. Щоб замести сліди, уже у перші роки після скоєння злочину, почалося масове перейменування кримськотатарських назв сіл, районів, міст: всього було перейменовано понад 1000 населених пунктів Криму (приблизно 90 % від усіх топонімів). Уже у 1945 р. була скасована національно-територіальна автономія кримських татар — Кримська АРСР, а на її місці було утворено Кримську область, куди почалося масове організоване переселення слов'янського населення (в основному з РРФСР: Воронезької, Курської, Орловської і Білгородської областей).

preview w698zc0

І хоча Микита Хрущов узяв курс на десталінізацію, але вона не торкнулася кримських татар, оскільки директива, яка забороняла їхнє повернення, скасована не була. Кримські татари, на відміну від інших депортованих народів, були вимушені залишатися у Центральній Азії упродовж кількох десятиліть. Потужний національний рух кримських татар за повернення до Криму, який активно підтримали радянські дисиденти, посприяв у 1989 р. засудженню  Верховною Радою СРСР  депортації і визнання її незаконною та злочинною. 14 листопада того ж року регіональний парламент Криму прийняв аналогічне рішення.

З 1989 р. почалось масове повернення кримських татар на історичну батьківщину. 12 листопада 2015 р. Верховна Рада України визнала депортацію геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 9 травня 2019 р. Латвія, 6 червня 2019 р. Литва і 10 червня 2019 р. Канада визнали депортацію кримських татар геноцидом.

1202005141530501 0

***

Я сьогодні, у цей трагічний День Пам’яті кримськотатарського народу, згадую кілька епізодів із моїх вражень від тих не частих зустрічей у Ялтинському чуді з цими прекрасними і працьовитими людьми, які допомогли мені, як політологу, розібратися із рядом білих плям в історії кримськотатарського народу. Упродовж передвоєнних останніх 15 років я постійно під час літньої відпустки бував у Криму. Відпочивав у Алушті, Форосі, а частіше у Ялті.

У Ялті є чудовий відпочивальний комплекс «Горний». Я там був двічі у 2007-2008 рр. Це дуже памʼятне місце біля Ялти. Тут спуск від споруд, що височіють над морем, обладнаний мікрофунікулером. А поряд з пивними спорудами щодня можна було помітити літнього татарина біля шашличного комплексу. Я став його постійним відвідувачем, бо шашлика такого я не куштував ніколи. А коли відчув смак плову і бічбармаку, та ще й вміло приготовлених дружиною чебуреків, то твердо вирішив і наступного року приїхати до нього знову. Останній раз заїхав по дорозі з Форосу у 2012 р. Як ніби відчував, що більше не побачимося, бо прийшла війна. Хоча й обіцяв Далхату, так звали господаря татарської кухні, обов’язково відвідати його обитель і її філіал на Ай-Петрі. Але не сталося із відомих причин.

Далхат розповів мені (він чомусь мені довірився повністю) про трагедію його роду. До війни велика татарська сім’я проживала у Балаклавському районі, це, як він казав, за кілька годин на татарській повозці до Севастополя. Але почалася війна, потім нацисти прийшли у Крим, була битва за Севастополь. У цей час дідусь і бабуся Далхата пішли у партизанський загін, навіть медаль мали отримати. Дідусь був теслею, а бабуся поралася біля кухні та лазарету. Знайшлася відповідна робота і дітям, яких було аж п’ятеро. І так майже три роки в окупації.

Їх визволили у 1944 р., за 10 днів до насильницької депортації. По дорозі до Узбекистану дід, застуджений у часи печерного партизанського життя, помер. Могили Далхат так і не знайшов, хоча намагався довідатися про місце поховання у «епоху розвинутого соціалізму». Через два роки проживання у незвичних кліматичних умовах зупинилося серце у бабусі. А він вже народився у часи «відлиги». Обіцяли після ХХ з’їзду реабілітацію всім репресованим народам, але Микита Хрущов щодо кримчан передумав, а Брежнєву було не до татарського народу. 

І лишень перебудова Михайла Горбачова на завершальному етапі, прямо напередодні розпаду радянської імперії, внесла корективи у надії народу Криму. Далхат із сім’єю і його батьки повертаються в Крим, де їх зустріли на їх рідній землі уже інші господарі. Правди він так і не знайшов, хоча отримав клаптик землі, але не на дідівському полі.

Мені чомусь запамятався потиск його руки – руки господаря і патріота. Її прикрашали у три ряди мозолі трудяги. Я це завжди памʼятаю і схиляю голову щороку у цей день, як шану мужньому народові. І молюся, щоб на Ай-Петрі ми повернулися знову. Може там я знову зустріну його, простого жителя Криму Далхата, скуштую його з іродзинкою плову, а головне – дізнаюся, чи знайшов він свою правду…

98607447 817262205348375 6575108288906526720 o

АЙ-ПЕТРІ

Пам’ятаєш Ай-Петрі – ми сиділи над Ялтинським чудом,

Ти дивилась на море – я помітив в очах твоїх сум.

Ніби більше ніколи на горі цій себе не остудимо,

І казковий цей світ хтось сховає у вкрадений трюм.

 

Як в десятку попав, але хочеться знов на ту гору,

Щоби світ той відчути і невидиме душ осягнуть.

Щоби знов долучитись таємничих сторінок простору,

І себе з небуття знов в реальність святу повернуть.

 

Може ще доживемо, бо, принаймні, так хочеться нині –

Щоби звично до казки на Ай-Петрі колись завернуть.

І відчути знов чудо із татарської мудрості скрині,

Що два дружні створили народи і як скарб бережуть.