Депортація кримських татар — насильницьке виселення кримсько-татарського народу з його історичної батьківщини — Криму, здійснене упродовж 18-21 травня 1944 р. радянським тоталітарним режимом. Це один із численних кривавих злочинів сталінської тиранії. 

Етнічну чистку цілеспрямовано, із усіма притаманними злочинному режиму процедурами, було здійснено відомством держбезпеки СРСР за особистим наказом Йосипа Сталіна і постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 р. Згідно з офіційними даними, у регіони  північного Передуралля та республік Середньої Азії було депортовано 191 044 кримських татар. Хоча у 90-ті рр. ХХ ст. зустрічаються й інші, колись приховані сталінськими катами, цифри. Так, за даними самоперепису кримських татар, проведеного Національним рухом кримських татар, число жертв перевищує 400 тисяч без суду і слідства вбитих, морально і фізично, людей. По дорозі у заслання і перші роки проживання на нових місцях загинуло від 18–27 % до 46,2% кримських татар, тобто майже половина багатостраждального народу.

10 травня 1944 р. Лаврентій Берія рекомендував Сталіну депортувати кримських татар із прикордонних регіонів через їхні «зрадницькі дії». І це попри те, що 25 033 кримських татар воювали в складі Червоної армії під час Другої Світової Війни. Восьмеро кримських татар були відзначені званням Героя Радянського Союзу, ще 12 – званням Героя СРСР за участь у партизанській війні. Але через депортацію  звання їм так і не присвоїли.

Офіційною причиною депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в ніби-то масовому співробітництві з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Тому дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар із Криму були злочинними, адже жоден народ, за всіма міжнародно-правовими нормами, не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими представниками цього народу. У сталінських планах реалізації масового знищення народів був і український народ, коли кривавий маршал Жуков перед битвою на Дніпрі заявив: «Чим більше ми знищимо хохлів у війні, тим менше з ними буде проблем після неї». Десь не спрацювала сталінська знищувальна машина, а по-простому сказати – злякалися помсти мільйонної армії українців – учасників переможної епопеї над нацизмом.

А з жителями Криму вчинили як нацисти. Щоб замести сліди, уже у перші роки після скоєння злочину, почалося масове перейменування кримськотатарських назв сіл, районів, міст: всього було перейменовано понад 1000 населених пунктів Криму (приблизно 90 % від усіх топонімів). Уже у 1945 р. була скасована національно-територіальна автономія кримських татар — Кримська АРСР, а на її місці було утворено Кримську область, куди почалося масове організоване переселення слов'янського населення (в основному з РРФСР: Воронезької, Курської, Орловської і Білгородської областей).

І хоча Микита Хрущов узяв курс на десталінізацію, але вона не торкнулася кримських татар, оскільки директива, яка забороняла їхнє повернення, скасована не була. Кримські татари, на відміну від інших депортованих народів, були вимушені залишатися у Центральній Азії упродовж кількох десятиліть. Потужний національний рух кримських татар за повернення до Криму, який активно підтримали радянські дисиденти, посприяв у 1989 р. засудженню  Верховною Радою СРСР  депортації і визнання її незаконною та злочинною. 14 листопада того ж року регіональний парламент Криму прийняв аналогічне рішення.

З 1989 р. почалось масове повернення кримських татар на історичну батьківщину. 12 листопада 2015 р. Верховна Рада України визнала депортацію геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 9 травня 2019 р. Латвія, 6 червня 2019 р. Литва і 10 червня 2019 р. Канада визнали депортацію кримських татар геноцидом.

***

Я сьогодні, у цей трагічний День Пам’яті кримськотатарського народу, згадую кілька епізодів із моїх вражень від тих не частих зустрічей у Ялтинському чуді з цими прекрасними і працьовитими людьми, які допомогли мені, як політологу, розібратися із рядом білих плям в історії кримськотатарського народу. Упродовж передвоєнних останніх 15 років я постійно під час літньої відпустки бував у Криму. Відпочивав у Алушті, Форосі, а частіше у Ялті.

У Ялті є чудовий відпочивальний комплекс «Горний». Я там був двічі у 2007-2008 рр. Це дуже памʼятне місце біля Ялти. Тут спуск від споруд, що височіють над морем, обладнаний мікрофунікулером. А поряд з пивними спорудами щодня можна було помітити літнього татарина біля шашличного комплексу. Я став його постійним відвідувачем, бо шашлика такого я не куштував ніколи. А коли відчув смак плову і бічбармаку, та ще й вміло приготовлених дружиною чебуреків, то твердо вирішив і наступного року приїхати до нього знову. Останній раз заїхав по дорозі з Форосу у 2012 р. Як ніби відчував, що більше не побачимося, бо прийшла війна. Хоча й обіцяв Далхату, так звали господаря татарської кухні, обов’язково відвідати його обитель і її філіал на Ай-Петрі. Але не сталося із відомих причин.

Далхат розповів мені (він чомусь мені довірився повністю) про трагедію його роду. До війни велика татарська сім’я проживала у Балаклавському районі, це, як він казав, за кілька годин на татарській повозці до Севастополя. Але почалася війна, потім нацисти прийшли у Крим, була битва за Севастополь. У цей час дідусь і бабуся Далхата пішли у партизанський загін, навіть медаль мали отримати. Дідусь був теслею, а бабуся поралася біля кухні та лазарету. Знайшлася відповідна робота і дітям, яких було аж п’ятеро. І так майже три роки в окупації.

Їх визволили у 1944 р., за 10 днів до насильницької депортації. По дорозі до Узбекистану дід, застуджений у часи печерного партизанського життя, помер. Могили Далхат так і не знайшов, хоча намагався довідатися про місце поховання у «епоху розвинутого соціалізму». Через два роки проживання у незвичних кліматичних умовах зупинилося серце у бабусі. А він вже народився у часи «відлиги». Обіцяли після ХХ з’їзду реабілітацію всім репресованим народам, але Микита Хрущов щодо кримчан передумав, а Брежнєву було не до татарського народу. 

І лишень перебудова Михайла Горбачова на завершальному етапі, прямо напередодні розпаду радянської імперії, внесла корективи у надії народу Криму. Далхат із сім’єю і його батьки повертаються в Крим, де їх зустріли на їх рідній землі уже інші господарі. Правди він так і не знайшов, хоча отримав клаптик землі, але не на дідівському полі.

Мені чомусь запамятався потиск його руки – руки господаря і патріота. Її прикрашали у три ряди мозолі трудяги. Я це завжди памʼятаю і схиляю голову щороку у цей день, як шану мужньому народові. І молюся, щоб на Ай-Петрі ми повернулися знову. Може там я знову зустріну його, простого жителя Криму Далхата, скуштую його з іродзинкою плову, а головне – дізнаюся, чи знайшов він свою правду…

АЙ-ПЕТРІ

Пам’ятаєш Ай-Петрі – ми сиділи над Ялтинським чудом,

Ти дивилась на море – я помітив в очах твоїх сум.

Ніби більше ніколи на горі цій себе не остудимо,

І казковий цей світ хтось сховає у вкрадений трюм.

 

Як в десятку попав, але хочеться знов на ту гору,

Щоби світ той відчути і невидиме душ осягнуть.

Щоби знов долучитись таємничих сторінок простору,

І себе з небуття знов в реальність святу повернуть.

 

Може ще доживемо, бо, принаймні, так хочеться нині –

Щоби звично до казки на Ай-Петрі колись завернуть.

І відчути знов чудо із татарської мудрості скрині,

Що два дружні створили народи і як скарб бережуть.