Щороку 22 червня український народ вшановує світлу пам’ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна. Горем і болем вона увірвалась у кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну людську долю. Ми схиляємо голови перед святою пам’яттю полеглих воїнів, одночасно віддаючи шану живим учасникам тепер уже далекої війни, які своїм ратним подвигом, самовідданою працею забезпечили Велику Перемогу.

Усі, хто прийшов пом’янути у цей день захисників, завдяки яким ми живемо під мирним небом, пройшли колоною до Вічного вогню і Меморіалу Слави у місті Умані. Хвилиною мовчання було вшановано полеглих у Великій війні з нацизмом бійців та покладено живі квіти до пам’ятних знаків міста. В цей день на усіх державних установах, організаціях, підприємствах міста і району були приспущені Державні Прапори України.

Пам’ять людська! Через велетенський швидкоплин десятиліть прориваються до нас спогади-миттєвості найстрашнішої і найжорстокішої в історії нашого народу війни. Війни не на життя, а на смерть, війни в якій нацизм ніс Україні довічне рабство або повне знищення нації.

22-ге червня 1941 року, 4.00 ранку, мить…, шквал крові, болі і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із найдовших років у житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося...Все частіше з архівних темниць і заржавілих сейфів з’являється страшна інформація, від якої холоне кров нинішніх поколінь, діди яких залишилися навіки на дорогах війни, загинули у партизанських загонах і боївках УПА, були знищені як «нища, не арійська раса» в таборах смерті.  Їх майже 34 мільйони!  

Страшне слово «війна» увірвалося в життя людей. Затамувавши подих, слухали вони урядове повідомлення про напад нацистської Німеччини. Важко передати, якою трагедією для них був перший день війни. Але і в ті червневі дні всі вірили, що ворог буде розбитий і перемога буде. Сьогодні вже мало залишилося серед живих тих, хто зі зброєю в руках захищав тоді нашу країну. З кожним роком їх невблаганно стає все менше і менше. Та всі, хто здобував Перемогу, навічно залишаться у вдячній історичній пам’яті нащадків, а спомин про них передаватиметься з покоління у покоління. Принаймні, я, як внук воїна Великої війни, який загинув у Сталінградській битві у грудні 1942 року, у це свято вірю і кожен рік іду до Вічного вогню, щоб в чергове йому і мільйонам інших героїв, виказати від свого покоління  слова вдячності за здійснений подвиг.

Саме подвиги наших земляків у боротьбі з нацизмом стали яскравим взірцем для патріотів України, які сьогодні гідно відстоюють єдність та незалежність нашої держави на Східному бастіоні України. Адже саме за цю Єдність, Свободу і Державну Цілісність, віддали свої життя наші батьки, діди та прадіди, які зі зброєю в руках відстоювали незалежність від нацизму рідної землі.

Тож будемо гідними їхнього подвигу! Нехай переможне світло добра і справедливості, яке повсякденно додає нам всім сил та наснаги для благородних справ в ім’я щасливого майбутнього України!