Декана історичного факультету, професора Карасевича Анатолія Олександровича обрано членом Спілки слов'янських письменників України. Про це на своїй сторінці у фейсбуці повідомив Член Національної спілки письменників України (із 1979 року) та Національної спілки журналістів України Михайло Каменюк.

У дописі зазначено: «Розбудовується Уманська міжрайонна організація нашої Спілки (голова – МИХАЙЛОВА НІНА СТЕПАНІВНА). Новоприйнятим членом Спілки став КАРАСЕВИЧ АНАТОЛІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ. Карасевич Анатолій Олександрович народився 4 червня 1950 року у селі Смільченці Лисянського району Черкаської області. Рядки з автобіографії письменника:

«…Після школи у 1968 р. я вступав у Київський університет на філософський факультет. Склав всі екзамени, але конкурс не витримав і розпочав активно готуватися до служби у рядах Радянської Армії. 22 листопада 1968 р. мене проводжало все село, але по приїзду у Лисянку оголосили, що десь у Генеральному штабі сталася недоречність, і нас на деякий час відпускають додому до термінового виклику. Ця пауза продовжувалася до травня 1969 р. За цей час у світі сталося ряд змін. Все частіше миготів на екранах острів Даманський, і 19 травня всі мої друзі з Лисянщини і я написали заяви-прохання служити на китайському кордоні, були успішно запаковані у вагони і нас повезли до Китаю. Але десь по дорозі знову Генштаб вніс корективи і нас уже з Полтави спрямували на Львів. Так я опинився у прекрасному прикарпатському містечку Стрий у військовій частині 49457, в якій у роті «охорони і оборони особливо важливих об’єктів» і прослужив до 10 червня 1971 р.

1 вересня 1971 р. став студентом Київського університету імені Тараса Шевченка (філософського факультету, відділення наукового комунізму, яке було відкрите в Україні вперше у 1970 р.).

Почалася нова, досить цікава сторінка мого життя. Особливо вона позначилася на моїй участі у студентських будівельних загонах. Я був бригадиром загону «Славутич» (1973 р.), комісаром у 1974 р. у загоні «Прометей». Пізніше я працював, під час літніх канікул у будівельній бригаді, яку і очолював, у Казахстані (10 разів), Ханти-Мансійську, Якутії, Туві, Омській, Томській, Челябінській, Московській, Тюменській областях, Красноярському краї, Івано-Франківській і Черкаській областях. Був нагороджений грамотами ЦК комсомолу Казахстану і ЦК комсомолу України, всіма знаками у русі студентських будівельних загонів. Отримав рекомендацію у члени КПРС. У 1974 р., коли формувався перший український студентський загін на БАМ, ЦК комсомолу України рекомендував мене комісаром. Потрібно було щось вирішувати з заочною формою навчання. На моїй спеціальності така була відсутня. Тому я вирішив присвятити себе подальшій роботі у вузі.

У 1976 р. отримав розподіл у Інститут філософії НАН України у відділ наукового атеїзму, філіал якого знаходився у місті Івано-Франківську. Через три роки перейшов на викладацьку роботу у Івано-Франківський інститут нафти і газу на кафедру наукового комунізму. Через чотири роки вступив у цільову аспірантуру Московського університету імені Михайла Ломоносова на кафедру «Історія і теорія релігії і атеїзму». Дисертацію захистив 6 січня 1987 р. і, оскільки батьки проживали в Черкаській області, перерозподілився в Уманський педуніверситет.

З 1987 р. працюю в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини на викладацькій роботі. Періодично у контексті мого кар'єрного зростання з’являлися нові посади. Так, у 1999-2005 рр. колектив університету довірив мені портфель голови профкому університету. Набутий попередній досвід допоміг розібратися в особливостях нової посади, а головне - допомогти вирішити ряд проблем колективу стосовно соціального захисту, відшукати ряд можливостей для оздоровлення своїх колег.

З 1988 р. по 2005 р. - завідував кафедрою суспільних дисциплін.

З 2005-2013 рр. - я декан історичного факультету.

З 2013 р. і по даний час - професор кафедри філософії та суспільних дисциплін. З 2016 р. і по даний час - знову декан історичного факультету УДГІУ ім. П. Тичини.

Сімейний стан - одружений. Дружина - Карасевич Оксана Олегівна 1969 року народження, українка, працює в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини на посаді викладача кафедри філософії та суспільних дисциплін, завідує лабораторією з національно-патріотичним спрямуванням «Відродження нації».

Син - Карасевич Сергій Анатолійович 1977 року народження.

Син - Карасевич Андрій Анатолійович 1981 року народження….».

КАРАСЕВИЧ А.О. автор поетичних збірок - «Пам'ять», «Хто ми?», «Храм майбуття», «Філософія війни», «Нерв», «Душа», «Шлях». Автор слів пісень - «Мамин двір», «Слава Україні», «Повертайтес, хлопчики», «Ранні коні», «Журавлі».

Автор понад 280 наукових праць у галузі філософської та політичної культури народу, зокрема, 6 монографій, 47 навчальних посібників та методичних рекомендацій (35 з них рекомендовані МОН України). Найбільш вагомі серед них: «Історія політичної думки» (2013), «Політологія» (2014), «Словник політологічних термінів» (2009), «Політологія студентам» (1999), «Політична опозиція у політичній структурі суспільства» (2009), «Політична коаліція: концепт і проблеми вирішення» (2009), «Майєвтика Сократа» (2010), «Сократ та його епоха» (2010), «Політичні портрети України» (2015), «Політологічна енциклопедія» у 9-ти томах (2016). Очолив авторський колектив «Антології політичного портрета» (видано 29 книг загальним обсягом 750 др. аркушів).

За вагомий особистий внесок у розвиток системи вищої освіти, розробку і впровадження в педагогічну практику нових концепцій та методик, а також за особисті досягнення в галузі дослідження політичної та історичної культури нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України (2011 р.), нагрудними знаками Міністерства освіти і науки України: «Відмінник освіти України» (1998 р.), «Петро Могила» (2005 р.), «За наукові досягнення» (2011 р.), «А.С.Макаренко» (2011р.). Неодноразово нагороджувався Почесними грамотами та дипломами Міністерства освіти і науки України (5), виконавчого комітету Уманської міської ради (3). У 2011 р. нагороджений відзнакою виконавчого комітету Уманської міської ради «Кращий за професією». У 2017 р. присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України».