День Святого Валентина (Валентинів день, День закоханих) — щорічне свято, яке припадає на 14 лютого. Назва походить від святого Валентина, якого згадує цього дня під час літургії Католицька церква.

За легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.) й поруч з основним покликанням займався природничими науками та медициною.

Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав Височайший Указ, яким забороняв воїнам одружуватися і мати сім’ю. Священик Валентин, попри цей Указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув'язнили і призначили  в охорону офіцера, приймачка якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на  християнство  батька й цілу їхню родину. Довідавшись про це, жорстокий імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося саме 14 лютого.

Останнім часом поширилася інформація про те, що мощі покровителя закоханих святого Валентина зберігаються у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Самборі (Львівська область). Автентичність реліквії нібито підтверджує документ Папи Римського від 1759 р.

Як свідчить о. Богдан Добрянський, адміністратор парафії у Самборі, святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. «У 1759 році його прах вийняли із землі на цвинтарі святої Прісцилли у Римі. У Ватикані вирішили передати частину мощів у храм тієї землі, якою заопікувався святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісточок закували у скляний гробик, поклали у саркофаг і доправили до Самбора. Від того часу реліквію зберігають у нас. Але в комуністичні часи це замовчували», — сказав священик в інтерв'ю одній із газет

Час, коли «бував» святий Валентин у Києві, навряд чи можна встановити, оскільки у легенді він не визначений. Однак, судячи з її контексту, ймовірно, йдеться про пізньо-середньовічний період. За тих часів у самій Католицькій Церкві ставилися до цього святого неоднозначно. Але у низці католицьких країн таке свято було, і навіть не лише суто молодіжне.

Вірогідно, його «принесли» у Київ тамтешні гості, або кияни, які мандрували тими краями, а київській молоді свято сподобалося (що нескладно уявити). У Києві діяли, хоч і з перервами, кілька католицьких навчальних закладів для світських, де вчилися не лише католики. Можливо, якраз їх учні і стали героями тієї цікавої історії. У старокиївській легенді про святого Валентина фігурують звичайні кияни, яким допомогли зберегти та освятити кохання свята Ольга та святий Валентин.

При святкуванні Дня святого Валентина прийнято дарувати листівки у формі серця — «валентинки». Валенти́нка — невелика вітальна листівка у вигляді сердечка, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та серця чи просто жартами, яку не підписують. Одержувач повинен здогадатися, хто надіслав привітання. Як правило, дарується на День святого Валентина. Традиційний колір валентинки — червоний або рожевий. Часто валентинки роблять власноруч.

Історичний факультет щиро вітає всіх закоханих нині і тих, хто обов’язково набуде цього статусу уже сьогодні з Днем Святого ВАЛЕНТИНА. Даруємо всім традиційну уже, і на факультеті також, ВАЛЕНТИНКУ.