ІCТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ЗАПРОШУЄ НА НАВЧАННЯ!

ОГОЛОШЕННЯ


viber 2023 11 20 17 24 20 361 1 


Тиждень історика 2024 з посиланнями 1 1 

50

15 лютого-День виводу військ з Республіки Афганістан

  Мабуть найстрашніше і найбезглуздіше у світі слово – це війна. Воно знайоме жителям України і сьогодні, бо ось уже скоро буде сім років як війна живе поруч з нами. Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла трагічна звістка про героїчну загибель сина, брата, коханого, чоловіка.

111111111

Афганська війна - жахлива трагедія  нашої минувшини – воювало і гинуло покоління, народжене у 60-х рр.. ХХ ст.   Ніколи не повернути тих, хто навіки залишився на війні, для кого вона ніколи уже не закінчиться. І не зустріне воїн чеканної перемоги чи зрозумілого пояснення нині ветерани-шураві від влади – навіщо і в ім’я чого вони закривали очі на чужині своїм побратимам? Бо влади тої продажної уже немає..

 Не одним сивим пасмом закосичена ця  дата — 15 лютого, день, коли нарешті у далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР майже десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів.

 15 лютого 2021 р. минає 32 роки від дня виведення «обмеженого контингенту військ» (в руслі тодішньої термінології, бо насправді війська були введені протягом 10 років далеко не обмежені)) з Афганістану. Війна тривала майже 10 років. У ній брали участь більш ніж 160 тисяч українських військовослужбовців, понад 3000 з яких загинули, 72 зникли безвісти, близько 4000 отримали інвалідність. Афганська кампанія залишила невиліковну рану у серцях тих, хто брав участь у бойових діях, хто втратив друзів, синів чи батьків. Тому, тридцять друга річниця виведення військ з Афганістану – важлива подія в житті усіх, хто був причетний до того всенародного лиха. Не забудеться це горе, мабуть, ніколи. Принаймні - не відболить іще кілька поколінь.   За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений.  Виникли проблеми з працевлаштуванням. Все частіше звучало від далеко не голодного чиновника – «я тебе туди не посилав». А вони, десятки тисяч, яким виповнилося лише  20 років нічого не навчилися, лишилися один на один зі своїм життєвим вибором і позицією – як жити після чужої для них війни? Про них ще не один раз напишуть у «незвичних» 90-х…

22222

 Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити. Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Розставити усе на свої місця можна лише нині, коли доступнішою стає хоча частина засекреченої архівної інформації. Бо в перші роки тої невідомої війни привозили до рідної хати двохсоті і хоронили не як героїв, а без зайвих пафосних промов і салютів. Навіть головні партійці були відсутні. Тої партії, Генеральний секретар якої, Леонід Брежнєв, заслужений орденоносець супердержави, у себе на дачі, в присутності чотирьох однопартійців, прийняв рішення в чергове відправити дітей до Бога за комуністичну світову ідею.  

Але почали «говорити» архіви відкриваючи невідомі і жахливі фрагменти сторінок того свідомо замовленого вбивства.  Звідти ми довідалися сьогодні, що каталізатором військового втручання стала афганська Квітнева революція 1978 р, у результаті якої у грудні 1978 р. між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз, який тримав руку на пульсі подібних світових подій, зобов'язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з «першим комуністом планети» Л.І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму НДПА Бабрака Кармаля реальну воєнну підтримку – технікою і нашими дітьми.  12 грудня 1979 р. Брежнєв і його найближчі соратники прийняли злочинне рішення про здійснення державного перевороту в Афганістані та  про введення радянських військ у цю країну, що стало початком багаторічної участі СРСР у внутрішньоафганському конфлікті. 27 грудня 1979 р. були введені десантні частини у Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони активно були задіяні у бойових діях по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 -1985 рр.

 Виконували свій інтернаціональний обов’язок і наші земляки. Багато з них мають бойові   нагороди. Дедалі більше віддаляють роки від нас ту війну, але стоять обеліски, які будуть вічно нагадувати про тих, хто не повернувся до батьківської хати. Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за необдумані політичні кроки бувшої більшовицької влади. Ціною тої політики було життя. І понесли чорні птахи смерті похоронки в Україну, не минули вони й нашого краю і нашого міста. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли тільки починаєш життя.

3

Воїни-афганці… Ми тепер називаємо їх по-різному: інтернаціоналісти, ветерани. А цю війну називаємо помилковою. Понад 75 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Проте вони не знали, що їх онуків також будуть називати ветеранами.

Афганську війну можна називати по різному, але її не можна забути, як і інші війни. А тому цього дня та й завжди потрібно згадувати добрим словом учасників бойових дій, які воювали в Кабулі і Гераті, Баграмі і Кандагарі.  Які неодноразово ходили «на караван», показуючи приклади військової доблесті і відваги. Десятиліттями про ці події заборонялося говорити, їх замовчували. Ці сторінки історії до недавнього часу залишалися таємницею за сімома печатками, хоча учасниками цих воєн були сотні наших побратимів. Кожен з цих людей міг загинути в боях, отримати поранення, потрапити в полон, пропасти безвісти. Проте вони з честю виконували свій обов’язок.  

 Давайте ж і ми з Вами, шановні викладачі і студенти історичного факультету УДПУ імені Павла Тичини, будемо пам`ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через цю війну і для кого вона триває й досі: у спогадах, у снах, у думках. Бо там, за річкою, залишилася навіки частина їх життя, їх душі і серця.

 4

ТРАГЕДІЯ НАРОДУ

Чомусь болить душа і стукає у скроні,

Знов  відгомони тій, за річкою, війні.

За примхами років, на часовій попоні,

Щось загубили ми, як у страшному сні.

 

Трагедія людей,  одягнутих в шинелі,

І посланих на смерть у мусульманський світ.

П'ятнадцять тисяч  їх, що за рікою вмерлі,

Сьогодні звідтіля нам шлють священний звіт.

 

Про те, що не  вернулись додому в рідну хату,

Далеко не усі були на тім мосту.

Коли по чину стрій в кінці вісімдесятих,

Завершив ту війну, як взнали – непросту.

 

А потім караван порогів військкоматів,

Холодна фрази сталь: «Тебе не слав туди»,

І всі пошкодували, що склали автомати,

І мріяли, щоб правда, колись прийшла сюди.

 

Вона прийшла і знов у бій іде піхота,

Покликав Вас Майдан, вже сиві шураві.

Як залишилась там  дев’ята Ваша рота,

Небесну Сотню тут спалили на зорі.

 

Приємність поколінь, трагедія і правда,

Тож нам слід відродити їх логіку життя.

Щоб їм завжди звучала салютів канонада,

Що повертає пам’ять до вдячного буття.

Анатолій Карасевич - Збірка «Шлях»

 

ЧУЖА ВІЙНА

В пам'ять всім воїнам-афганцям, учасникам війни за річкою 1979-1989 рр., які не повернулися додому

 

Ти якось навідні сказав: «Я туди запізнився».

Я в сутність спочатку не вникнув тоді отих слів.

А значно пізніше, як світ за рікою сказився,

Згадав, я слова твої, друже, бо ти там згорів.

 

Давно то було, вже й діти твої воювали,

Пізнали той стан, як тіло боліло від ран.

Я часто прохожу стежками, які тебе знали,

Та біль не втікає з роками в минулий  Афган.

 

Навіщо війна в чужім світі забрала тебе, як солдата?

Я тисячу раз з цим питанням студентам в їх ряд.

Як ти залишився прикрити їх тілом комбата,

Отих ще безвусих радянських твоїх соколят.

 

Вони командира, як батька принесли з-за річки,

Щоб там на чужині не снився тобі більш Кабул.

І постріли в пам'ять і плач у Карпатах Марічки,

І сльози солдатські і той всім прощенний аул.

 

Це якось нечесно за землю афганську солдатів,

Навіки спровадить п'ятнадцять їх тисяч в Аїд.

А світу брехати - спасали братів-демократів,

І там залишили навічно в історії воєн свій слід.

 

Я ще і сьогодні, як з братом, розмову веду із тобою,

Вже й голову в сніг, а з юності знову в сни ти.

Як ніби у мене украли пів серця за тою рікою,

А інша частина, як пам'ять , продовжує вкупі іти.

Анатолій Карасевич –Збірка «Філософія війни»

1111