28 березня історики усього світу відзначають своє професійне свято. Сама історія запровадження Всесвітнього, чи міжнародного дня історика достеменно невідома. Проте ми завжди можемо дізнатися про витоки цієї науки, завдяки яким сьогодні людство навчається на помилках минулого, пізнаючи його таємниці.

Одним з перших відомих нам істориків, який збирав та записував відомості минулих днів, щоб вони з часом не прийшли забуття, був Геродот – грецький науковець, який збагачував скарбницю історичного знання у середині першого тисячоліття. Про це ми можемо дізнатися із його відомої праці  «Історія»,  де знаменитий грек записував великі діяння еллінів (греків) та варварів, а також розповідав про війни, що відбувалися між ними. Хоча методи історії, наближені до сучасних, почав використовувати  сучасник Геродота – Фукідід, автор праці «Історія Пелопоннеської війни». Цей історик не тільки вдавався до історичних подій, але він був одним з перших, хто намагався виявити причинно-наслідковий зв’язок між ними.

Паралельно розвивалися історико - дослідницькі методи у Стародавньому Китаї. Так основоположником китайської історіографії вважається Сима Цянь, що проживав ще до нашої ери. Його праця «Історичні записки»  стала справжнім зразком для нащадків історика. На названу працю орієнтувалися історики подальших століть для написання нових історичних творів. Західна історіографія розвивалася під впливом відомого християнського теолога Аврелія Августина. Він представляв історію, як лінійний процес послідовних подій, що передбачені та заплановані Творцем. Ідея такої лінійності пізніше «перекочувала» до філософських праць Гегеля, а згодом, і Маркса. Засновником арабської історіографії (науки про історію) вважається Ібн Хальдун, який досить прискіпливо вивчав минувшину та критикував легковірність колег-сучасників, які допускались помилок через свою упередженість.

Першим українським істориком та основоположником історіографії у Київській Русі вважається видатний філософ та вчений – літописець Нестор. Нестор народився у 1056 р. Будучи ченцем Києво-Печерської Лаври, усе своє життя він присвятив літописанню. Його перу належать відомі біографічні «Житіє Феодосія Печерського» та «Житіє Бориса і Гліба». Ці праці, присвячені життю перших руських святих, створюють певний культ святих та поширюють важливі для християн ідеали.

Завдання історика, як науковця нині - вивчати не тільки події пройдешніх років, але й поглиблюватися у сьогодення, щоб зрозуміти взаємозв’язок між минулим, теперішнім та спрогнозувати, що відбудеться у майбутньому. У своїх дослідженнях історики спираються на інформацію, що подана у архівних документах. Результатами роботи цих фахівців є праці про минуле життя цілих народів та окремих осіб.

Тому вітаючи нині професорсько-викладацький склад історичного факультету Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини з Вашим професійним святом, хочеться від душі і серця побажати Вам і у подальшому залишатися на тих виняткових позиціях у дослідженні історичного знання нашої держави, що Ви спромоглися досягнути своєю повсякденною і кропіткою працею дослідника і педагога. За п'ятнадцять років існування факультету – це захист і здобуття звання професора понад десяти науковців, захист кандидатських дисертацій і отримання звання доцента понад півсотні викладачів факультету і інших навчальних закладів. Сотні Ваших монографій, навчальних посібників і тисячі статей побачили світ і донесли історичну істину до читачів. І мабуть те основне і найвагоміше, що кличе Вас кожен день у аудиторії. Це наші студенти. Саме вони, за вказаний період життя нашого факультету,  завдяки Вашому мудрому керівництву більше сотні разів отримали перемоги на Всеукраїнських кворумах – Олімпіадах, турнірах, конкурсах студентських робіт і конференціях, прославляючи честь і славу нашої Альма Матері.  

Віка і здоров’я, Вам, шановні колеги і дорогі друзі, душевної теплоти і творчого настрою на майбутнє нашої України!!!