Чорно́бильська техногенна трагедія - це екологічно-гуманітарна катастрофа, спричинена двома тепловими вибухами і подальшим руйнуванням четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території України (колишньої УРСР), у ніч на 26 квітня 1986 р.
Руйнування носило вибуховий характер, реактор було повністю зруйновано і у навколишнє довкілля викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Як стверджувала пізніше призначена владою комісія --відбувся викид радіації потужністю 300 Хіросім. На думку багатьох, ця подія та офіційна реакція на неї, що була продемонстрована Москвою, стала однією з причин скорішого розпаду СРСР, який уже і без того «дихав на ладан».
Сьогдні уже можна з усією достовірністю заявити, що катастрофа у Чорнобилі вважається найбільшою трагедією за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. І масштабами розповсюдження.
Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 осіб було, із значним запізненням, евакуйовано із зон забруднення.
Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР і світу. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії змінювався з часом і повністю єдиної думки не існує досі. А головна причина в тому, що більшовицька влада намагалася сховати в політичний чи, навіть точніше – ідеологічний архів справжні причини Чорнобильської трагедії. А це суттєво вплинуло на об’єктивне розслідування причин техногенної катастрофи.
Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень зі Швеції, де на АЕС Форсмарк було знайдено радіоактивні частинки, принесені з західної частини СРСР, та оцінки обсягів зараження, розпочалася евакуація близько 130 000 мешканців Київської області із забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Із значним запізненням навколо ЧАЕС створено 30-кілометрову зону відчуження.
Існує принаймні два різні підходи до пояснення причини чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними, а також декілька альтернативних версій різної міри вірогідності.
Спочатку провину за катастрофу покладали винятково, або майже винятково, на персонал. Таку позицію зайняли Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування причин катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив власне розслідування. МАГАТЕ у власному звіті 1986 р. також у цілому підтримало цю точку зору. Значна частина публікацій у ЗМІ, у тому числі і недавніх, спирається саме на цю версію. На неї ж посилаються різні художні і документальні твори.
Проте, в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і у МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) у 1993 р. оприлюднив новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам у будові реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених 1986 р., визнано помилковими. Реактор РВПК-1000 мав ряд конструктивних вад, які, на думку фахівців МАГАТЕ, стали головною причиною аварії. Вважається також, що через неправильну підготовку до експерименту з «вибігу» генератора і помилки операторів, виникли умови, в яких ці вади проявилися на максимальному рівні. Наголошується, зокрема, що програма не була належним чином погоджена і у ній не відводилося достатньої уваги питанням ядерної безпеки. Після аварії було вжито заходів для усунення цих недоліків в даних реакторах на інших АЕС.
Для усунення наслідків аварії створено урядову комісію, головою якої було призначено заступника голови Ради міністрів СРСР Бориса Євдокимовича Щербину. Для координації робіт також створені республіканські комісії у Білоруській, Українській РСР і у РРФСР, різні відомчі комісії і штаби. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС почали прибувати фахівці, які відправлялися для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини, як регулярні, так і складені з терміново зібраних резервістів. Їх всіх пізніше стали називати «ліквідаторами» (слід зазначити, що певна частина, досить велика, військових-призовників не змогла отримати цей статус через «втрату» документів про місце служби). Ліквідатори працювали у небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основна частина робіт виконана у 1986-87 рр., у них взяли участь приблизно 240 000 осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 осіб.
Після аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена з причини небезпечних радіаційних обставин. Проте вже у жовтні 1986 р., після масштабних робіт з дезактивації території і споруди «саркофага», перший та другий енергоблоки були знов уведені в дію, у грудні 1987 р. відновлено роботу третього.
У 1991 р. на другому енергоблоці спалахнула пожежа, і в жовтні цього ж року реактор повністю виведений з експлуатації. У грудні 1995 р. підписано меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і урядами країн «великої сімки» і Комісією Європейського Союзу, згідно з яким почалася розробка програми повного закриття станції до 2000 р. 15 грудня 2000 р. назавжди зупинений реактор останнього, третього, енергоблока.
Саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Небезпека, в разі його обвалення, в основному визначається тим, як багато радіоактивних речовин перебуває усередині. За офіційними даними, ця цифра досягає 95 % від тієї кількості, яка була на мить аварії. Якщо ця оцінка правильна, то руйнування укриття може призвести до дуже великих викидів. У березні 2004 р. Європейський банк реконструкції та розвитку оголосив тендер на проєктування, будівництво і введення в експлуатацію нового саркофага для ЧАЕС. Переможцем тендеру у серпні 2007 р. була визнана компанія NOVARKA, спільне підприємство французьких компаній Vinci Construction Grands Projets і BOUYGUES. Було заплановано збудувати так звану «Арку», яка накриє сучасний об'єкт «Укриття». Фінансування проєкту, яке забезпечують міжнародні донори, переважно ЄБРР, Європейська комісія та США, після його завершення, яке заплановане на листопад 2016 р., міжнародна участь не передбачається, Україна буде змушена самостійно розробити національну стратегію керування ядерними відходами на наступні десятиліття.
Новий чорнобильський саркофаг почали споруджувати у 2012 р., а здали в експлуатацію у 2019 р. Він гарантує безпеку накриття над ЧАЕС до 2120 р.
У цей день ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю героїв, які врятували майбутнє від радіаційної небезпеки й відійшли у вічність. Глибока шана ліквідаторам і добрі слова на адресу представників різних професій, які сьогодні забезпечують відновлення та розвиток територій, що зазнали радіоактивного забруднення, а також захищають ці землі від нових стихійних катастроф.