День перемо́ги над наци́змом у Дру́гій світові́й війні́ або День перемо́ги — державне свято в Україні, яке офіційно відзначають 9 травня, починаючи з 2016 р., вихідний день. Прийшло на зміну радянському святу День Перемоги, яке святкували у СРСР, а потім в Україні до 2015 р. включно.

«День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні» встановлено як державне свято відповідно до ухваленого 9 квітня 2015 р. Верховною Радою України Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 — 1945 рр.» у рамках пакету законів про декомунізацію.

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. У війні взяли участь 80 % людства, бойові дії велися у 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема, Голокост), а також уперше і востаннє використана атомна зброя. До армій ворожих сторін було залучено понад 110 мільйонів солдатів, загальні втрати військових та цивільного населення складають до 85 мільйонів осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновниць) і сформовано нову систему міжнародних відносин.

Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано у Реймсі о 02:41 7 травня 1945 р. На вимогу представника СРСР генерала Івана Суслопарова США та Велика Британія погодилися відкласти її публічне оголошення, щоб Радянський Союз зміг підготувати іншу церемонію в Берліні (Сталін прагнув підписання капітуляції саме у захопленому ним Берліні). У СРСР на інформацію про капітуляцію 7 травня наклали заборону. Причина – Суслопаров підписав акт, не маючи директив із Москви. Інструкція з Кремля на той час не прийшла. 8 травня 1945 р. о 22:43 за центральноєвропейським часом або 9 травня о 00:43 за московським у берлінському передмісті було підписано другий Акт про капітуляцію Німеччини. Попри двічі підписаний акт, на фронті все ще тривали бої. Так, останні групи німецьких військ в Австрії було ліквідовано тільки 19 травня.

А 24 червня 1945 р. у Москві на Красній площі відбувся Пара́д Перемо́ги  — військовий парад в ознаменування перемоги над Німеччиною у Німецько-радянській війні. Парад приймав Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков.

Командував парадом Маршал Радянського Союзу К. К. Рокоссовський. Жуков і Рокоссовський проїхали по Красній площі на білому і вороному конях. Й. В. Сталін спостерігав за парадом з трибуни Мавзолею Леніна. На трибуні також були присутні Молотов, Калінін, Ворошилов, Будьонний і інші члени Політбюро.

«Прапор Перемоги над Рейхстагом»

Одна з фотографій Євгена Халдея з червоним прапором над рейхстагом.

 Зроблена 2 травня 1945 р.

Всупереч поширеній багаторічній помилці, Прапора Перемоги під час Параду Перемоги на Красній площі не було.

У Параді Перемоги 1945 р. брали участь 67 військових частин, що представляли 10 фронтів Червоної Армії. Загальна чисельність парадних розрахунків склала близько 40 тисяч чоловік особового складу.

Марш звідних полків завершувала колона солдатів, що несли 200 опущених прапорів і штандартів розгромлених німецьких військ. Ці прапори під дріб барабанів були кинуті на спеціальний поміст біля підніжжя Мавзолею Леніна. Першим був кинутий особистий штандарт Гітлера.

Параду Перемоги присвячений однойменний документальний фільм, знятий у 1945 р., один з перших кольорових фільмів у СРСР.

Анатолій Карасевич – вірші із збірки «Шлях» - 2018 р.

Це єдине місце у світі часів Другої світової війни, де 30 липня 1941 р., біля села Легедзине, 500 прикордонників  і 150 службових собак Коломийської комендатури прийняли рукопашний бій з нацистами і загинули всі. Жителі села по мітці на нашийнику собаки, яка приповзла поранена у село,  взнали правду. Уцілілі собаки, за словами очевидців, до кінця залишилися відданими своїм провідникам. Не підпускаючи нікого навіть до трупів своїх господарів, вівчарки відмовлялися від їжі і померли з голоду.

МЕМОРІАЛ

Чому, собачко, погляд щирий ти неспокійно мені в очі?

Як ніби просиш щось у мене, ти підкажи, я дам тобі.

Тут під Легедзине в війну у тій смертельній липня січі,

Вас усіх знищили фашисти за Україну в боротьбі.

Це оте місце, менший друже, де погостити в очі сльози,

І від душі сказати можна про всіх бійців патріотизм.

Ви стали вкупі, непорушно, як ніби вилиті із бронзи,

Щоб показати всім вчергове наш український героїзм.

Вони, як круки, Вас під танки і учинили суд не Божий,

Щоб відомстити Вам за мужність і нездоланність по судьбі.

Я часто йду тими місцями, де Ви їм в горло не стриножені,

Щоб процвітала наша ненька в непереможеній ходьбі.

Меморіал біля дороги убраний в спомин сорок першого,

Приходять люди від всіх воєн, щоб поклонитись Вам отим.

Хто залишивсь біля села, щоб потім в статусі помершого,

По чину статись в людській Пам’яті і у героїці святим.

СТІНА РОДУ

Знову травень у хату - промінь сонця до столу,

По знайомім маршруту, як в минулому році, проліг.

Так в природі буває - по неписанім завченім колу,

Слід людей залишає свій степлілий у пам'яті біг.

Сім’я сіла до столу посивіла й збідніла на сина -

Звично стало в народі – кожен день у двохсотих дітей.

Він дивився з стіни, де гвіздками колупана глина,

Трохи справа дверей, зліва був їх дідів Колізей.

Ця селянська стіна, як архів їх сімейної раті,

Повертала живих до їх славних сторінок буття.

Як їх рід став на паперть в боротьбі тій завзятій,

Щоб не вмерла Вкраїна й не було в них у тім каяття. 

Їх розсудить історія – хто правий був, а хто винуватий,

Головне - всі вони на коліна не впали в борні.

За Вітчизну свою - так її кожен з них називатиме,

Рід піднявся на битву і згорів, як і личить солдатам, в вогні.

Внуки квіти до столу від батьків і дідів дарували,

Щоб бабусі і мами пам’ятали той день у весні.

За той цвіт їхні рідні на кордонах їх мудрості встали,

Щоб лишитись, як Пам'ять,  на селянській, як совість,  стіні.

ПОСТАТЬ

День дав відбій, повільно сонце завершило круг,

І звична темінь заповзла, щоби заснути, де прийдеться.

Знайома постать за селом, де повертає сивий Буг,

В чиканні дива, вся в надії, що коханий повернеться.

Вона стрічає кожну ніч, де проводжала на війну його,

На ратний бій за нашу неньку і єдину Україну. 

На тому клаптику життя він залишив слід від тепла свого,

Щоб пам’ятала, як кохав і берегла завжди святе родинне.

Ці два поняття, як одне зрослись в серцях усіх людей,

І об’єднали неспокійних в діалозі кривди й правди.

Вона стояла за селом, щоб в боротьбі святій ідей,

Не змогли знищити любов за власних намірів і зради.

Росою вимилась земля і вже тепло від сонця жмень,

Спішить, щоб свої руки простягнути до людської плоті.

Від річки стежка за селом, де вона ходить кожен день,   

Щоб залишились вічно в пам’яті вони нескорені і незабуті.

НЕДОКАЗАНЕ…

Доброго здоров’я, Вам мамо, пишу листа з війни,

Місяць підсвітив папір, щоб краще міг я бачити.

Ви, сьогодні, мамо, знов прийшли у мої сни,

Я питаю в неба зоряного  - щоби це могло значити?

Небо підказало, що чекає зустріч з Вами непроста,

Повернуся скоро, від цих злих боїв до витоків я роду.

Щоб торкнутися душею до святого першого поста,

Й зрозуміти суть того буття, як основи кожного  народу.

Тож привіт всім землякам, а Вам, матусю, добрих снів,

Він піймав себе на тому, що покликав так її уперше.

Ніби серцем зрозумів - світ війни на доброту збіднів,

Спакував в двохсоті всю духовність і за гідність вмерших.

Його в вічність, як дідів колись, все село несло як один рід,

Повернувся син, як обіцяв в окопі мамі, до свого порогу.

Через день листа принесли їй ще у свіжий на могилі слід,

Запізнився листоноша на війні і вручити вчасно не мав змогу.

ПОДАРУЙТЕ ОБОМ ЇМ ВЕСНУ…

Подаруйте йому цю весну,

Не зустрів він її в сорок п’ятім,

Покохав в тій весні він одну,

Ще у юності в класі дев’ятім.

Через рік він пішов, як усі -

А вона в партизанські будні,

Він в коханні признавсь на Росі,

Там її розстріляли в грудні.

Поцілуйте за нього весну.

Він не зміг, бо зимою вознісся,

Він прийшов, як герой, в ту війну,

Та у бронзі вернувся в Полісся.

Поверніть їх обох у весні,

І згадайте в травневім спомині,

Скільки років пройшло по війні,

А їх подвиг живий ще і нині!