Так може говорити і про це писати тільки така людина, яка живе сьогоднішнім днем з Україною. Вона плаче, коли проводжають у останню путь дітей і внуків, які сказали на Сході «НІ!» і не вклонилися ворогу. Вона посміхається, коли не шматують її землю, її Україну, бо для неї вона завжди була Вітчизною, що «споришами поросла» і де «родинні чвари в дзвони б’ють».

    Іншою і не можна уявити Ніну Степанівну Михайлову, поета і краєзнавця, людину, яка присвятила своє життя для того, щоб розкрити перед читачем обрії міркувань не лише про минувшину держави чи сьогодення України, а й націлити на пошуки джерел власних родоводів, як тривалих перспектив для кожної людини, кожного села. І в кінцевому рахунку – для всієї України.

    Саме цим творчий доробок очільника уманського поетичного бомонду – міського літературного об’єднання «ЛітО» й імпонує історичному факультету. Бо для Ніни Степанівни історична правда понад усе, вона є – «Поклик рідної землі». Саме так і називається одна з двох презентованих книг, які побачив історичний факультет на зустрічі з її автором – Ніною Степанівною Михайловою. Друга книга «Літературна біографія Уманщини» з’явилася в літературній скарбниці нашого краю цього року. Це хвилююча розповідь про наших земляків, які «тішили уманську громаду притаманним лише їм літературним талантом. Конкретний талант, – стверджує переконливо автор, – розвивається під впливом певних чинників, обставин, а загальна талановитість містян формується під впливом генної пам’яті землі й тих подій, що відбувалися на її теренах».

Ми гідні усіх попередників наших,
Цінуємо СЛОВО, як зброю свою.
Несем естафету соратників старших
І МИ, І ВОНИ У ЄДИНІМ СТРОЮ.

  Зі сказаним не можливо не погодитися. І для того, щоб пересвідчитися у цьому, керівництво Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини запросило Ніну Степанівну відвідати наш навчальний заклад і поділитися своїми думками зі студентами історичного факультету.

   Ніна Степанівна вже не вперше в гостях на історичному факультеті. Вона була на презентації збірки поезій «Філософія війни» декана Карасевича Анатолія Олександровича, на засіданні студентського поетичного «Кліо», присвяченого дню народження Тараса Шевченка, читала свої чудові вірші про Уманщину. Слухаючи розповідь митця слова, ти мимоволі повертаєшся в неповторний світ Міхала Комарова і Олени Журливої, Надії Суровцової і Ольги Діденко, Миколи Бажана і Сергія Єфремова, і багатьох інших, яким не байдужа була і є сьогодні доля України.

    «Вона згадала сьогодні тих митців слова, – говорив Анатолій Карасевич на завершення зустрічі, – які закінчили наш університет чи працювали в різні часи в його стінах. Одних уже немає серед нас, інші пишуть хвилюючі рядки про філософські роздуми своєї участі в українському ренесансі. І ті, й інші, завжди творили в ім’я нашого благополуччя, яке невід’ємне від долі України».
   Мова йде про такі імена: Лозебний Іван, Балдинюк Віра, Бевз Григорій, Бояр Надія, Діхтяр Валентина, Зарудняк Наталія, Лущевська Оксана, Мельник Надія, Павленко Марина, Солодчук Людмила та багато інших.

Пливе рік за роком, досвід набирається:
Злети і падіння нашого буття.
А квіточка до квітки – снопик набирається.
І в єднанні тому – все твоє життя.
Більше справ хороших – і букет багатший
Не кількістю квітів – розмаїттям барв:
Справи то пелюстки, доброта – яскравість.
Тож спішіть зробити більше гарних справ.

   Ми, студенти і викладачі історичного факультету УДПУ імені Павла Тичини, бажаємо Вам, шановна Ніно Степанівно, продовжувати збирати на нашій щедрій українській землі квіти благополуччя, мудрості і краси. Для цієї найпочеснішої місії у Вас є всі підстави і добре серце українки.
СЛАВА УКРАЇНІ!