20 березня 2019 р. відбулася зустріч з голландським письменником Кор Роосом, одним із відомих митців слова. Його твори залишили помітний слід  у розкритті проблеми геноциду єврейського народу напередодні і у часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло до 6 мільйонів осіб. Дослідник уже не вперше приїздить до УДПУ імені Павла Тичини. Кор Роос у 2016 р. презентував на історичному факультеті книгу «Рожденные страдать?». Ємоції від почутого і побаченого потім довго не залишали серця і душі студентів, діди яких перемогли нацистське зло на кривавому поприщі Другої світової війни. А вдячні нащадки відвідують нині ці місця з гіркотою і болем за знищеними під час масових розстрілів народів, які мирно проживали на території України. Це Бабин Яр, Уманська Яма, Сухий Яр, село Хащова та багато інших, про які, завдяки таким письменникам, як Кор Роос ми змогли довідатися. А скільки їх, ще невідомих, залишається на нашій багатостраждальній українській землі?

Про одне з них і довідалися присутні на черговій презентації книги «Рама: свідчення сімнадцяти євреїв», про концтабір «Мертва петля», який був розміщений в роки Великої війни у с. Печера, що на Вінниччині у 1941 – 1944 рр. На презентації були присутні викладачі і студенти історичного і філологічного факультетів.

Декан історичного факультету професор Анатолій Карасевич подякував шанованому гостю за його почесну місію у розвінчанні злочинів нацизму у Європі й на українській землі – Вінницькій і Черкаській областях.

Хоча з деякими категоричними висновками, які пропонує для читачів автор, погодитися категорично не можливо. Мабуть, Кор Роос не зовсім знає сутність української душі, коли пише у «Пролозі» до книги «Рама» про жителів тих районів, де проходили злочинні розстріли наших земляків: «Майже ніхто не знає про страшні злочини фашистів під час Другої Світової Війни, під час Великої Вітчизняної війни».

Не знаю, які там проблеми з Пам’яттю у  Західній Європі і Батьківщині, пана Рооса – Голландії,  але на священній землі українській, перетоптаній мільйонними нацистськими ордами і переораній танковими фашистськими армадами, сотнями спалених селищ, міст і по звірячому знищених людей, Пам'ять займає найпочесніше місце у родах і повоєнних поколіннях Червоного століття. У нас, мабуть, були різні вчителі. Зберігати, шанувати свою пам'ять і передавати наступним поколінням нас навчили наші діди і батьки, вчителі у школах і викладачі у ВНЗ. З її героїчним пафосом нинішні покоління захищають нашу Єдність і Цілісність на Сході. Цю святу традицію намагається сформувати у духовному світі студентської молоді професорсько-викладацький потенціал нашого університету.

  Тому народ український знає свою долю,  всіх пам’ятає, а головне  свято вірить, що життя минулих поколінь залишило помітний слід у формуванні загальнолюдської ідентичності народів України.