Щорічно студенти і викладачі історичного факультету УДПУ імені Павла Тичини приходять до пам’ятних місць часів німецько-радянської війни з квітами і словами вдячності усім загиблим за нашу незалежність і свободу. Відомо і доведено військовими істориками, що за нашу цілісність і нездоланність у боротьбі з нацистами та їх союзниками поклали голови більше 6 мільйонів українців. 

Сьогодні ми прийшли відзначити 75-ту річницю вигнання нацистів за межі української землі до пам’ятника Івану Даниловичу Черняховському (споруджений у 1947 р., автор – радянський скульптор Є. Вучетич.).

Декан факультету професор Анатолій Карасевич у короткій промові акцентував увагу на історичній вагомості сьогоднішньої дати, на особистому внеску у вигнанні нацистів з України генерала І. Д. Черняховського. Так, війська  60-ї армії під командуванням І. Д. Черняховського брали участь у Харківській (2 лютого – 3 березня 1943 р.) наступальній операції, Чернігівсько-Прип'ятській наступальній операції (26 серпня – 30 вересня 1943 р.) та визволенні Лівобережної України. 

У другій половини вересня 1943 р. війська 60-ої армії вийшли до Дніпра, північніше Києва, з ходу форсували його і захопили плацдарми у районах Страхолісся, Ясногорська і на схід від Димера. У листопаді 1943 — квітні 1944 рр. армія брала участь у Київській наступальній (3—13 листопада 1943 р.), Київській оборонній (13 листопада — 22 грудня 1943 р.), Житомирсько-Бердичівській (24 грудня 1943 — 14 січня 1944 рр.), Рівненсько-Луцькій (27 січня — 11 лютого 1944 р.) та Проскурівсько-Чернівецькій (4 березня — 17 квітня 1944 р.) операціях.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 р. «за високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра і виявлений особистий героїзм», ще на той час генерал-лейтенанту Черняховському Івану Даниловичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1922).

Історична довідка

Черняхо́вський Іван Данилович ( 1906 — 1945 рр.) — радянський воєначальник, двічі Герой Радянського Союзу, у період німецько-радянської війни командувач 60-ю армією Воронезького фронту, згодом командувач військами 3-го Білоруського фронту, генерал армії (1944). Наш земляк народився у селі Оксанино, що на Уманщині. Один із чотирьох радянських командувачів фронтами (також Михайло Кирпонос, Михайло Петров, Микола Ватутін), що загинули у роки війни на фронті.

18 лютого 1945 р. у районі міста Мельзак (нині Пененжно, Польща) автомобіль генерала потрапив під артобстріл, і він був смертельно поранений. Помер того ж дня. Похований І. Д. Черняховський у Вільнюсі (Литва). У 1992 р. прах генерала був перепохований у Москві на Новодівочому цвинтарі.

У газеті «Красная звезда», яка мала побачити світ 19 лютого, вже було набране повідомлення про присвоєння Івану Даниловичу звання Маршала Радянського Союзу. Та оскільки це звання посмертно не присвоювалося, за вказівкою Сталіна його зняли з друку.

І ще одна таємниця пов’язана з особистістю українського полководця. Як відомо за особливі заслуги Сталін нагороджував полководців і командувачів союзними  військами орденом «Перемога». Всього було виготовлено 20 нагород. 19 були вручені, а 20 нагородив сам себе Леонід Брежнєв аж у 1978  р., яке було анульоване Михайлом Горбачовим у 1987 р. Існує версія, що вона повинна була прикрасити груди наймолодшого командувача фронтом за розробку і успішну реалізацію операції «Багратіон», а також перемога у Вільнюській (5—20 липня 1944 р.), Каунаській (28 липня — 28 серпня 1944 р.), Схі́дно-Пру́сській (13 січня — 25 квітня 1945) та  Інстербурзько-Кенігсберзькій наступальних операціях, де він командував 3-ім Білоруським фронтом.   

(За матеріалами інтернет-видань)