5 грудня відбулося засідання студентської літературної студії «Поетична Кліо» присвячене відзначенню Дня Збройних сил України. Засідання студійців під назвою «Поезія війни: про захисників, війну, любов» мало мотив сили, міці та незламності слова, піднесеного духу і вдячності нашим захисникам.

Студійці декламували авторські вірші присвячені солдатам, нашим захисникам вітчизни, Батьківщині та болісним сторінкам війни в нашій історії. Студент-магістрант Гуменюк Євгеній виступив із сатиричною політичною прозою, що надихнула студійців на роздуми.

Декан факультету, професор Анатолій Карасевич, привітав з Днем Збройних сил України і запропонував слухачам два вірші із збірки «ШЛЯХ» (2019)

ФІЛОСОФІЯ НЕБА

А ти в небо дивився  вкрай збіднілого зорями?

Що крізь очі заплакані доторкались землі?

Залишились у вічності перемішаній з болями,

Ніби ангели праведні з піднебесся на тлі.

Тільки пам'ять лишилася - є в небесних потреба -

І не вір ти нікому, що не сталися в світі  оцім.

Ми їм вічності храми вознесем до збіднілого неба,

Щоб уся Україна, як героям вклонялася  їм.

А як знову негода завітає до нашого краю -

По стежках героїчних інші зорі збирати підуть.

Щоб жила наша слава у святому країни  розмаї,

Бо до нього і правди всі небесні обрали свій путь.

Я дивлюся на небо - там очей вже солдатів мільйони,

Ненароджені генії і безсмертні з воєнних доріг.

Там з Берліну є роти - вже із Сходу святі батальйони,

Безіменні і вічні герої, що родів захищали поріг.

Ти вклонися тим зорям і молитву замов їм у храмі,

Щоб не мовили в спину, що Вітчизни у них не було.

Це Солдати Свободи, бо не зрадили всі вони кармі,

Де Вітчизною в пам'ять посивіле вкраїнське село.

Там в граніті навіки імена незабутих солдатів,

Як родів біографії без претензій на їх зміст життя.

Що навіки лишились у посмертному звіті комбатів,

Щоб сьогодні їх внуки захищали святе це буття.

Бачу купол всміхнувся у подяку за щирість і правду,

Їх побільше б на землю, тоді мудрість за звично у стрій.

А вже пам'ять народна засудила б замовлену зраду,

І до неба поставила б стелу героїчній солдатці-вдові.

ПОСТАТЬ

День дав відбій, повільно сонце завершило круг,

І звична темінь заповзла, щоби заснути, де прийдеться.

Знайома постать за селом, де повертає сивий Буг,

Чекає дива майже рік, уся в надії, що коханий повернеться.

Вона стрічає кожну ніч, де проводжала на війну його,

На ратний бій за нашу неньку і єдину Україну. 

На тому клаптику життя він залишив слід від тепла свого,

Щоб пам’ятала, як кохав і берегла завжди святе родинне.

Ці два поняття, як одне зрослись в серцях усіх людей,

І об’єднали неспокійних в діалозі кривди й правди.

Вона стояла за селом, щоб в боротьбі святій ідей,

Не змогли знищити любов в честь власних намірів і зради.

Росою вимилась земля і вже тепло від сонця жмень,

Спішить, щоб свої руки простягнути до людської плоті.

Від річки стежка за селом, де вона ходить кожен день,   

Щоб залишились вічно в пам’яті вони нескорені і незабуті