21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких у жалобних промовах назвали «Небесною сотнею». Під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача…».

Сьогодні український народ і прогресивна європейська спільнота віддає дань загиблим за Незалежність й історичну єдність України. Вчергове, шість років тому, була попереджена спроба загарбати клану Януковича той народний скарб, який протягом тисячолітньої історії завойовували на полях принципової брані наші славні предки. Його кличуть у всіх цивілізованих країнах СВОБОДА. А ще хотіли не пустити у Європейський Союз. Бо боялися свого народу, що той прозріє на європейському подіумі і скине ярмо донецького хана, який всупереч природнім особливостям виживання народу хотів знищити його духовну сутність та історичну пам'ять.

Українці вдячні всім, хто захистив справедливість жертвуючи найціннішим - своїм життям.   З’явилися всі підстави зберегти завойоване шляхом формування політичної нації, яка на перше місце ставила боротьбу за незалежність і єдність держави.

Історичний факультет, як і личить державотворцям, віддав дань пам'яті Небесної Сотні. Була підготовлена виставка книг і наглядної документації про ті буремні події шестирічної історії лабораторією «Відродження нації» (завідувач, кандидат історичних наук Оксана Карасевич).

Згідно сценарію проведення дійства (доцент, кандидат історичних наук Олена Скрипник) було влаштовано поминальний свічковий «Ланцюг пам’яті».

Були покладені квіти до міських пам’ятних знаків на честь Небесної Сотні (декан Анатолій Карасевич і заступник декана з виховної роботи Альона Устенко).

Сергій Куценко запросив викладачів і студентів на демонстрацію патріотичного фільму «Зима, що нас змінила» присвячений тим героїчним і трагічним подіям Революції Гідності.

Перед демонстрацією фільму відбувся круглий стіл, на якому з повідомленнями і віршами виступили студенти.

Прозвучали вірші Анатолія Карасевича зі збірки «Хто ми…».

ШЛЯХ

Знов зібралися всі і Небесних згадали,

Принагідно засвідчили – ким були до війни.

І на паперті слави роси сліз в слід упали,

В шлях Вкраїни до правди із не їх вже весни.

Така наша історія - їх мільйони в державі,

Що в житті не вклонялися уже звиклій брехні.

Їх душа всіх покликала на Майдан в балаклаві,

Щоб з’явитись пізніше у гібридній з сусідом війні.

Потім будуть окопи, перші битви і втрати.

Помиратимуть друзі за майбутність ідей.

І піде він по полю, щоб в майбутньому стати,

В стрій достойний Вкраїни за святий Колізей.

Хтось відтворить у спомині їхню стежку до повені,

Як любили дивитися вслід летючих світил.

Як вслухались в зміст істини - всім схотілося нині,

Щоби воїнству з гідністю там вклонився ковил.

Щоб згадали в майбутнім їхній слід в тім поході,

Що лишився, як символ вже в прощенному злі.

Вірю десь вже з роками на вкраїнському Сході,

Мудрість всіх їх згадає на єдиній славетній землі.

ЩОСЬ ЗАЖУРИЛАСЯ ЛЮБОВ

Знов зажурилася любов вже зализавши звиклі рани,

І сльози струмінь посолив не зачерствілі почуття.

А вони знову в сни до нас крізь строкові кайдани,

Принесли спомин з тих часів, як своєрідне каяття.

Можливо каялись за те, що досить рано всі до Бога,

Пішли з життя, лишили світ для нас усіх, як святу дань.

Як ніби бачили всі з неба, що до добра наша дорога,

Не буде в квітах, як і в них, коли за правду пішли в рань.

Тому так хочеться мені дивитись довго у зіркове небо,

І чим я довше в даль дивлюсь тим часто бачиться мені.

Ті їхні очі, що в зірках, і десь формується свята потреба,

Щось поміняти в світі цім вже на моїй в їх честь війні.

Щоб не журилася любов вже в їхніх дітях і онуках,

Щоби прийдешні покоління запам’ятали родів слід.

Щоби любили, як вони і у родинних перегуках,

Цвіла любов, як суть душі і не було сімейних бід.

Анатолій Карасевич збірка «Хто ми…»