Історична освіта на Уманщині бере свій початок у ХVІІІ ст. зі створенням Василіанського монастиря і школи при ньому. Про високий рівень викладання історії у Василіанській школі свідчить той факт, що префект та професор права й історії Скибовський Леонсій закінчив Віленський університет, знав мови – російську, латинську, німецьку і французьку. Був префектом і професором публічних шкіл. У монастирі працював останні 10 років.

Уманський василіанський монастир у ХІХ ст.

Уманська чоловіча гімназія

 Ця традиція успішно була продовжена далі уже ХІХ ст. в Уманській чоловічій гімназії, де викладачем історії працював Д.М. Щербаківський – відомий історик, етнограф та мистецтвознавець. У вільний від занять час Д.М. Щербаківський проводив археологічні та етнографічні дослідження, в яких активну участь брав гімназист Петро Курінний – пізніше засновник Уманського краєзнавчого музею.

Дани́ло Михайлович  Щербаківський

Петро Петрович Курінний 

Проте історичну освіту, хоч і педагогічного спрямування, можна було отримати, починаючи уже з 1930 р. Народним комісаром освіти на той час був Микола Олексійович Скрипник, який пізніше під тиском сталінських посіпак вчинив самогубство.  Постановою Ради Народних Комісарів УСРР від 11 серпня 1930 р. «Про реорганізацію мережі й системи педагогічної освіти», в Умані створено Інститут соціального виховання, в якому було планово розпочато підготовку вчителів історії. А факультет, який уперше у 1933 р. випустив в Умані 25 вчителів історії, тоді називався соціально-економічним. Навіть кафедра історії України функціонувала аж 2 роки. А потім отямилась Москва і у 1932 р. її реорганізували в Історичну кафедру. Така реорганізація не була дивною не лише згідно особистих стосунків Сталіна і Скрипника, а у відношенні в цілому більшовицької влади до України – «у світлі посилення контролю Москви над УСРР та гальмування українізації». І не потрібно забувати, що у ці роки відбувалося планове знищення Українського Відродження. І самостійний історичний факультет, який став таким у 1933 р. з’явився на останніх акордах українізації і проіснував лише до 1935 р. Далі вже починається «погром» радянською владою української історичної науки, всеохоплююча політизація соціально-гуманітарного знання та утвердження тотального контролю над історіографією, що й потягло за собою ліквідацію історичного факультету, і не лише в Умані.

За період існування факультету з 1930 р. по 1935 р. було підготовлено 93-х вчителів історії. Після 1935 р. тут діяла лише загальноінститутська кафедра марксизму-ленінізму, яка забезпечувала викладання суспільних дисциплін в інституті та стала єдиним осередком історичної науки на Уманщині.

Друге життя історичний факультет отримав після війни. Спочатку було відновлено загальноінститутську кафедру марксизму-ленінізму. Протягом 1944 – 1991 рр. її очільниками були: Філімонов Петро Миколайович; Трегуб Микита Іванович; Горбач Василь Матвійович (ректор інституту 1955-1963 рр.); Семенов Георгій Кузьмич; Березовчук Микола Данилович; Підпригорщук Іван Володимирович; Найдіон Віктор Панасович; Тукмачев Петро Пилипович; Лєухін Лев Георгійович; Коваль Анатолій Ульянович; Фещенко Василь Трохимович; Карасевич Анатолій Олександрович.

Післявоєнна відбудова та зміцнення бази навчального закладу дали можливість уже у 1946 р. відкрити третій факультет в інституті ― історичний, який проіснував, на жаль, всього 4 роки (до 1950 р.). Нам, викладачам і студентам історичного факультету, приємно і нині, що спочатку Наркомом, а потім Міністром освіти України, був на той час Павло Григорович Тичина, ім’я якого носить сьогодні наш університет. У структурі факультету діяло 2 кафедри: основ марксизму-ленінізму та історії. У цьому ж році було створено кабінет історії. На факультеті успішно працював постійно діючий семінар з вивчення проблем діалектичного та історичного матеріалізму. За рік проведено 20 занять семінару.

Але ідеологічні вибрики можновладців і великоросійський шовінізм не давали спокою повоєнній сталінській верхівці. Почався черговий наступ на національну гідність та історичну пам’ять народів тодішньої супердержави Радянського Союзу. Одних вивозили вагонами і гнали з рідних земель під час Великої війни і після неї. З нами не могли вчинити так відкрито і по-хамськи, бо реакція десятків мільйонів українців, які пройшли дорогами війни, була непрогнозована. Хоча мільйони закопали у рідну землю ще живими у часи Голодоморів, сотні тисяч втопили у Дніпрі у 1943 р. і не менше згноїли у сталінських таборах у статусі політичних в’язнів. Ніби, «випадково», сказав під час «відлиги» Микита Хрущов, «не знали після війни куди подіти українців, як поділи національні меншини Кавказу і Криму». Але, уже традиційно, дістали на ідеологічному полі битви. Розпочався новий наступ на національну українську історичну науку і освіту, відбувається ліквідація історичних факультетів у навчальних закладах регіонального рівня, тому у 1948-1949 н. р. набір на І курс історичного факультету в Умані вже не проводився, лише надали можливість закінчити навчання студентам попереднього набору.

Цікавими є навчальні плани за якими працював післявоєнний історичний факультет. Якщо їх розглянути детально, то слід вказати, що крім марксизму-ленінізму, там була українська мова і література. Обов’язковим предметом російська мова і література. Цікавим був лекційний курс (72 год.) загальної літератури. Самим об’ємним курсом була історія СРСР (на лекції і семінарські заняття відводилося на перший і другий курси 370 аудиторних годин). Другим, за об’ємом, був курс «Основ марксизму-ленінізму» – впродовж двох курсів студентам пропонувалося 240 годин. У трійку вивчення предметів на факультеті, як головних, входила «Історія середніх віків» – 216 год. Ви запитаєте – а на якому місці була «Історія України»? Вона вивчалася два перших курси і була представлена всього 104 годинами. Трохи менше як «Російська мова» (108 год.). І майже в 4 рази менше, ніж історія «Супердержави». Зате на рівні «Російської літератури» (104 год.). Хоча курс «Українська література» був запропонований 60 годин, лише лекційних, а «Українська мова» – 108 год. 

Деканом факультету був Палій С.П. Діяла кафедра історії, яку у липні-вересні 1946 р. очолював Дворяківський А.О., а з жовтня 1946 – серпня 1950 рр. Горбач В.М., який після розформування факультету був призначений на посаду заступника директора інституту по навчальній і науковій роботі. У 1950 р. факультет було ліквідовано і відновив він своє існування лише у ХХІ ст.

З 1988 р. останнім завідувачем кафедри марксизму-ленінізму було призначено кандидата філософських наук, ст. викладача Карасевича А.О. У 1991 р. кафедру марксизму-ленінізму розформовано, а на її основі створено  – кафедру суспільних наук (завідувач – доц. Карасевич А.О.). У 1993 р. її знову було реорганізовано і з’явилися дві загальноінститутські кафедри: кафедра суспільних наук (доц. Карасевич А.О.). та кафедра українознавства (доц. Кузнець Т.В.), що забезпечували викладання суспільних, філософських та історичних дисциплін.

Із інтерв’ю декана історичного факультету, професора Анатолія Карасевича: «Але нам хотілося рідного факультету. Все частіше про його відкриття я говорив ректору Володимиру Григоровичу Кузю. Особливо, коли у 1999 р. став головою профкому університету. При ньому наш інститут став університетом і з’явилися нові підрозділи економічний, української філології, дошкільний. То чому не історичний, коли аргументів була достатня кількість?

Про необхідність історичного факультету говорили і всі мої колеги, і друзі, які в різні часи відвідали наш університет. Їх було досить багато – докторів наук і професорів, які обіймали посади деканів, завідуючих провідними кафедрами відомих українських Вишів. Я їм завжди дякував і не перестаю згадувати теплим словом і сьогодні. Хоча багатьох немає уже в живих».

Не знаю хто кого переконав, а можливо допомогла і спрацювала ініціатива колег факультету української філології, але лід зрушив і, починаючи з 2000 р., історичну освіту в Уманському педагогічному університету розпочали здобувати на філологічному факультеті як додаткову спеціалізацію до спеціальності «Українська мова і література» («Українська мова і література та історія»). Уже з 2003 р. на тому ж факультеті, з’явилася спеціальність – «Історія та правознавство».

Та свято все-таки прийшло і на вулицю історичної Уманщини. Знову, вже втретє, історичний факультет був відновлений у 2005 р., коли 15 липня 2005 р. ректор університету Мартинюк Михайло Тадейович підписав наказ №199 про відкриття історичного факультету в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини.

Деканом був призначений кандидат філософських наук, доцент Карасевич А. О., заступником декана з навчальної роботи – кандидата історичних наук, доцента Священко З. В, заступником з наукової роботи – кандидата історичних наук, доцента Кривошею І. І., заступником з виховної роботи – Сокирську В. В. Диспетчером деканату, хранителем печатки та неперевершеним канцеляристом і діловодом стала та є до цього часу Німенко Л. П. Деканами історичного факультету у ХХІ ст. були: Карасевич А.О. (2005 – 2013 рр.),  Кузнець Т.В. (2013-2016 рр.) та Карасевич А.О. (з 2016 р.)

Нині у складі факультету діють 3 кафедри:

Кафедра історії України, яка, як говорилося вище, існувала у 1930 – 1932 рр., а постала знову аж у 2005 р. (наказ ректора університету № 199 від 15.07.2005 р.). Завідувачами кафедри у свій час були Голобородько В.М., Кузнець Т.В. та Рогожа М.М. Нині на кафедрі працює 1 – доктор, професор і 9 кандидатів історичних наук. І двоє викладачів працюють над дисертаціями.

Кафедра всесвітньої історії та методик навчання створена у 2005 р. (наказ ректора університету № 199 від 15.07.2005 р.) як кафедра всесвітньої історії. Завідувачами кафедри у свій час були: Лисенко Л.Г., Священко З.В., Кривошея В.В., Панченко П.П., Дудник О.В. Кривошея І.І, Горохівський П.І. Нині на кафедрі працює 5 – докторів наук професорів і 8 кандидатів наук, 2 викладачів планують захистити кандидатські уже у цьому році.

Кафедра суспільних дисциплін включена до складу історичного факультету у 2005 р. як кафедра суспільних наук. Згодом ще кілька разів назва кафедри змінювалася: кафедра філософії та суспільствознавства, з 2014 р. – кафедра суспільних дисциплін, а з 1 вересня 2017 р. – кафедра філософії та суспільних дисциплін. Завідувачами кафедри у свій час були: Карасевич А.О., Побережний І.Н., Лисенко Л.Г., Шачковська Л.С. Нині на кафедрі працює 2 професори і 13 кандидатів наук, 3 викладачі планують уже у цьому році захистити дисертації.

Отож, попри те, що факультет є порівняно молодим, він має тривалі наукові та навчальні історичні традиції, що беруть свій початок від заснування університету. Сьогодні професорсько-викладацький колектив історичного факультету складають 55 штатних працівників і тих, хто працює за суміщенням. Серед них: 8 докторів наук, професорів (Біляєва С.О., Горохівський П.І., Карасевич А.О., Кривошея Ір. І., Кривошея І.І., Кузнець Т.В., Священко З.В., Шачковська Л.С.). 32 доценти, кандидати наук; 15 викладачів, які працюють над дисертаціями.

Осередками наукової діяльності є науково-дослідні лабораторії: «Історичне краєзнавство Уманщини» (д. і. н., проф. Кузнець Т.В.), «Археологія Уманщини» (д. і. н, проф. Біляєва С.О.), «Соціовимір» (к. політ. н., доц. Балановський Я.М.), «Відродження нації» (к. і. н. Карасевич О.О.).

Упродовж майже 15 років існування факультету кандидатські дисертації захистили: Чорномаз Б.Д., Священко З.В., Дудник О. В., Сокирська В.В., Скус О. В., Лісовська О.В., Шачковська Л. С., Балановський Я. М., Бондар С. С., Барвінок О.В., Кунецька О. О., Скрипник О. М., Возна З. О., Шауренко А. В., Тацієнко В. С., Куценко С. Ю., Чучалін О.П., Олейнічук О.М., Опацький І.Ю., Тацієнко Н.Л., Карасевич О.О. Написано десятки монографій, посібників, тисячі наукових статей, факультет завжди був у перших рядах рейтингів з наукової діяльності.

Радують і студенти своїми науковими здобутками. Більше 80 осіб були переможцями ІІ туру Всеукраїнських предметних олімпіад, Всеукраїнських турнірів з історії та Всеукраїнських конкурсів студентських наукових робіт. Лишень у цьому навчальному році наш факультет був третім на турнірі з «Історії» і зайняв перше місце з «Філософії».

Історичний факультет постійно співпрацює з Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Кураса НАН України, історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, історичним факультетом Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, історичним факультетом Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Київським університетом імені Бориса Грінченка, Національним науково-дослідним інститутом українознавства та всесвітньої історії, Інститутом археології НАН України у м. Києві, Інститутом соціології НАН України, Державним архівом Черкаської області, Державним історико-культурним заповідником «Трипільська культура», Державним історико-архітектурним заповідником «Стара Умань».

Сьогодні історичний факультет Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини є одним із провідних університетських підрозділів по підготовці істориків та вчителів історії для національної школи України. Пройшовши майже дев’яносторічний шлях з ліквідаціями і відновленням аж у 2005 р., факультет став осередком історичної науки в Україні з вагомими науковими здобутками та перспективами. Це своєрідна і специфічна мікродержава на макродержавному подіумі освітянської України. І вона повинна мати свій Гімн, своє обличчя і бути впізнаною серед подібних інших.

ГІМН ФАКУЛЬТЕТУ

Нас об'єднала мудрості історія,
Шляхи до правди в маках зацвіли.
Ми нову націю в державницьку теорію - 
В життя народу України возвели!
Приспів:
Україно, Україно!
Ти в історії нам свята мати,
Ми тебе піднімемо з руїни,
І в житті будем всі цінувати!

Ідуть в дорогу історичні легіони,
Щоб у Європі Україна вік жила.
І Альма мати у наступні перегони,
Майбутній зміні руку честі подала!
Приспів:
Україно, Україно!
Ти в історії нам свята мати,
Ми тебе піднімемо з руїни,
І в житті будем всі цінувати!

Слова Анатолія Карасевича

Музика Василя Семенчука

Шановний абітурієнте! Ми запрошуємо Вас у нашу дружню родину історичного факультету, будемо разом вирішувати державотворчі проблеми в ім'я нашої України!