ІCТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ЗАПРОШУЄ НА НАВЧАННЯ!
ОГОЛОШЕННЯ
50
Невідома війна (25 грудня 1979 – 15 лютого 1989 рр.)
10 грудня 1979 р. міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати підготовку до десантування у Афганістан елітної 103-ї Вітебської дивізії, п'яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, у ТуркВО і Середньоазіатському округах мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська й техніка підтягнулися до кордону. Рішення ввести радянські війська в Афганістан ухвалили на підмосковній дачі Брежнєва Суслов, Андропов, Устинов, Громико. Фатальне рішення було ухвалено неповним складом Політбюро. На той час Брежнєву минуло 73 роки, Суслову — 77, Андропову — 65, Устинову — 71, Громикові — 70.
Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 р. на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС.
Офіційна мета введення була — запобігти загрозі іноземного військового втручання. Як формальну підставу Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання керівництва Афганістану.
Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгорялася в Афганістані, і стало її активним учасником та головним збудником.
У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам у ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
25 грудня 1979 р. почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: Кушка—Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.
До складу радянського контингенту входили: управління 40 ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.
Афганська війна проходила з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 р., тобто 3340 днів. За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік. Медична допомога була надана 463 тисячам військовослужбовців.
За оцінками незалежних дослідників втрати радянської армії склали до 140 тисяч убитими та до 350 тисяч пораненими.
Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.
Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 р. на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС.
Офіційна мета введення була — запобігти загрозі іноземного військового втручання. Як формальну підставу Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання керівництва Афганістану.
Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгорялася в Афганістані, і стало її активним учасником та головним збудником.
У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам у ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
25 грудня 1979 р. почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: Кушка—Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.
До складу радянського контингенту входили: управління 40 ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.
Афганська війна проходила з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 р., тобто 3340 днів. За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік. Медична допомога була надана 463 тисячам військовослужбовців.
За оцінками незалежних дослідників втрати радянської армії склали до 140 тисяч убитими та до 350 тисяч пораненими.
Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.
ЧУЖА ВІЙНА
Ти якось навідні сказав: Я туди запізнився.
Я в сутність спочатку не вникнув – навіщо й куди?
А потім пізніше, як світ за рікою сказився
Згадав, як ми вдвох шаленіли з твоєї, в Карпатах, їзди.
Давно то було, вже й діти твої воювали,
Пізнали той стан, як тіло, без тями, боліло від ран.
Я часто прохожу стежками, які тебе, друже мій, знали,
І біль не втікає з роками у той невідомий Афган.
Навіщо війна в чужім світі забрала солдата?
Я тисячу раз з цим питанням студентам в їх ряд.
Як ти залишився прикрити їх тілом комбата,
Отих ще безвусих радянських твоїх соколят.
Вони твоє тіло, як батька, принесли з-за річки,
Щоб там на чужині не снився тобі більш Кабул.
І постріли в пам'ять і плач у Карпатах Марічки,
І сльози солдатські і той всім прощенний аул.
Це якось нечесно за землю афганську солдатів,
Навіки спровадить п'ятнадцять їх тисяч в Аїд.
І світу брехати, як ніби спасали тоді демократів,
І там залишили навічно в історії воєн свій слід.
Я ще і сьогодні, як з братом веду діалог із тобою,
Вже й голову в сніг, а з юності знову в сни ти.
Як ніби у мене украли пів серця за тою рікою,
А інша частина з тобою продовжує нині ще йти.
Попри те що Україна визнала цю війну Радянського Союзу агресією проти Афганістану вояки-українці, котрі брали в ній участь, все одно прирівняні до учасників бойових дій — «особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини» — та користуються відповідними державними пільгами, а пам'ятники учасникам війні в Середній Азії не підпали до пунктів Закону про декомунізацію.
28 липня 1986 р. Горбачов у промові під час перебування у Владивостокі оголосив про рішення радянського керівництва: починаючи з 15 жовтня і до кінця 1986 р. з Афганістану вивести 6 полків — один танковий, два мотострілецьких і три зенітних з їх штатною технікою і озброєнням. Повертатися ці частини мали в райони їх постійної дислокації у СРСР.
14 квітня 1988 р. за посередництва ООН і Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9 місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.
Відповідно до угод виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 р., а 15 лютого 1989 р. з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40 ої армії керував останній командувач контингентом генерал лейтенант Громов.
