15 лютого 1989 року останні радянські військові підрозділи були виведені з території  Афганістану. Сумними і гіркими спогадами поселилася в пам’яті наших людей Афганська війна. Ця жахлива  катастрофа  людства й  досі  пред’являє  рахунки  людських  втрат, смертей, каліцтв.
  До річниці виведення військ з Афганістану керівник лабораторії «Відродження нації» Оксана Карасевич підготувала тематичну виставку історичної літератури про події Афганської війни «Воїни-інтернаціоналісти – ціна чужої війни». Серед інших досліджень представлена на виставці книга нарисів та спогадів воїнів-інтернаціоналістів Уманщини «В горнилі локальних конфліктів», видана до 25-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану за ініціативи голови Уманської міськрайонної спілки ветеранів Афганістану Олега Зайченка.

  Біль війни, пропущений через душу і серце, вилитий на папір у поетичному слові, знайшов своє відображення у збірці поезій завідувача кафедри суспільних дисциплін, професора Анатолія Карасевича «Філософія війни», яка також представлена на виставці.

З-поміж багатьох віршів про воєнне лихоліття звертаємо вашу увагу на поезію «Чужа війна»

Ти якось навідні сказав: «Я туди запізнився».
Я в сутність спочатку не вникнув – куди?
А потім пізніше як світ за рікою сказився,
Згадав, як хмеліли ми вдвох від твоєї на танку їзди.

Давно то було, вже і діти твої воювали,
Пізнали той стан, як тіло від рани болить,
Я знову прохожу стежками, які тебе знали,
І серце, згадавши ті роки, продовжує нить.

Навіщо війна в чужім світі забрала солдата?
Я тисячу раз це питання студентам в їх ряд.
Як ти залишився прикрити їх тілом комбата,
Отих ще безвусих радянських твоїх соколят.

Вони твоє тіло, як батька, принесли з-за річки
Щоб там на чужині не снився тобі більш Кабул.
І постріли в пам’ять, і плач у Карпатах Марічки,
І сльози солдатські, і той всім прощений аул.

Це якось нечесно за землю афганських солдатів
Навіки спровадить п’ятнадцять їх тисяч в Аїд.
А світу брехати, як ніби спасли Ви тоді демократів,
І там залишили навічно в історії воєн свій слід.

Я ще і сьогодні, як з братом, шепочусь з тобою.
Вже й голову в сніг, а із юності знову в сни ти,
Як ніби у мене украли пів серця душмани за тою рікою,
А інша частина з тобою ще проситься рядом іти.