ІCТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ЗАПРОШУЄ НА НАВЧАННЯ!
ОГОЛОШЕННЯ
50
Вечір-реквієм "Ціна чужої війни"
Сьогодні на історичному факультеті відбулася подія, яка повернула нас у минувшину червоного століття, до спогадів про афганську війну, яка закінчилася рівно 28 років тому. Викладачі і студенти загострили увагу на низці питань, які неоднозначно знаходять інтерпретацію в дискусіях різного рівня, круглих столах і публікаціях.
Одна частина опонентів займає позицію, що трагедія Афганістану це чужа нам війна, яку, насамперед, слід забути і викреслити з людської пам'яті. Можливо і так, але як можуть батьки викреслити з пам'яті свого сина, діти свого батька, а вдови своїх чоловіків, які виконували, так званий, інтернаціональний обов'язок в іншій країні, згідно рішення керівників колишнього Радянського Союзу. А це 2 378 наших земляків, яких привезли за 10 років у двохсотих з Афганістану.
Інша частина у принциповому діалозі, і їх більшість, займає позицію віддання шани тим воїнам, які загинули у непотрібній українцям війні, проявили героїзм і мужність, а згодом, формували його у наступних поколіннях. А коли наступив час Революції Гідності, бувші шураві однозначно підтримали намагання українського народу у боротьбі за свою незалежність. А в АТО були першими, хто сказав рішуче «НІ!» агресорам і захищав українську землю разом з іншими формуваннями, аж поки не було сформовано військові з'єднання схожі на Українську Армію. На перше січня 2017 року, 78 воїнів-афганців віддали своє життя за Україну, за нас з Вами. Сотні поранених і інвалідів! Тисячі продовжують воювати достойно сьогодні і показують приклад, як це потрібно робити з позиції військової грамоти, бо цьому їх навчила та чужа війна. То яку позицію ми повинні займати сьогодні? Думаю, ми повинні низько поклонитися до української землі за їх ратний подвиг, віддати дань тим, які захищають землі нашої держави і поставити поминальну свічу за всіх убієнних на полях брані за нашу незалежність і мужність солдата в інших війнах. Мабуть, це буде чесно, як з позиції совісті нинішнього покоління, так і з позиції міжнародних норм співжиття в соціумі.
В зустрічі студентів взяли участь: професор Карасевич Анатолій Олександрович, декан факультету, професор Священко Зінаїда Василівна, заступник декана з навчальної роботи, депутат міської ради Зайченко Олег Володимирович, воїн-афганець, який строкову службу проходив в Кундузькому розвідувальному батальйоні, а нині голова Уманської міськрайонної спілки ветеранів Афганістану, Рябокінь Дарина, студентка ІV курсу та лаборант лабораторії «Соціовимір» Росляк Вікторія.
Одна частина опонентів займає позицію, що трагедія Афганістану це чужа нам війна, яку, насамперед, слід забути і викреслити з людської пам'яті. Можливо і так, але як можуть батьки викреслити з пам'яті свого сина, діти свого батька, а вдови своїх чоловіків, які виконували, так званий, інтернаціональний обов'язок в іншій країні, згідно рішення керівників колишнього Радянського Союзу. А це 2 378 наших земляків, яких привезли за 10 років у двохсотих з Афганістану.
Інша частина у принциповому діалозі, і їх більшість, займає позицію віддання шани тим воїнам, які загинули у непотрібній українцям війні, проявили героїзм і мужність, а згодом, формували його у наступних поколіннях. А коли наступив час Революції Гідності, бувші шураві однозначно підтримали намагання українського народу у боротьбі за свою незалежність. А в АТО були першими, хто сказав рішуче «НІ!» агресорам і захищав українську землю разом з іншими формуваннями, аж поки не було сформовано військові з'єднання схожі на Українську Армію. На перше січня 2017 року, 78 воїнів-афганців віддали своє життя за Україну, за нас з Вами. Сотні поранених і інвалідів! Тисячі продовжують воювати достойно сьогодні і показують приклад, як це потрібно робити з позиції військової грамоти, бо цьому їх навчила та чужа війна. То яку позицію ми повинні займати сьогодні? Думаю, ми повинні низько поклонитися до української землі за їх ратний подвиг, віддати дань тим, які захищають землі нашої держави і поставити поминальну свічу за всіх убієнних на полях брані за нашу незалежність і мужність солдата в інших війнах. Мабуть, це буде чесно, як з позиції совісті нинішнього покоління, так і з позиції міжнародних норм співжиття в соціумі.
В зустрічі студентів взяли участь: професор Карасевич Анатолій Олександрович, декан факультету, професор Священко Зінаїда Василівна, заступник декана з навчальної роботи, депутат міської ради Зайченко Олег Володимирович, воїн-афганець, який строкову службу проходив в Кундузькому розвідувальному батальйоні, а нині голова Уманської міськрайонної спілки ветеранів Афганістану, Рябокінь Дарина, студентка ІV курсу та лаборант лабораторії «Соціовимір» Росляк Вікторія.
Зінаїда Василівна акцентувала увагу на історичних і політичних причинах Афганського конфлікту, необґрунтованих бувшою владою втратах і загальній біді народів, які були задіяні у афганській війні. Теоретичний матеріал яскраво був проілюстрований комп'ютерними слайдами і схемами.
Олег Володимирович зупинився на вагомих фактах із свого солдатського життя у статусі афганця, згадав цікаві історії із життя своїх друзів-шураві, їх стосунки сьогодні та патріотична діяльність в роки російсько-українського конфлікту.
Анатолій Олександрович звернув увагу на участі воїнів-афганців у Революції Гідності, у війні на Сході України. Він прочитав кілька віршів присвяченій тій невідомій війні і героїзму солдатів, проявленому в чужій країні.
ШУРАВІ
Зустрілися два шураві з минувшини на полі брані
Так несподіваною зустріч серед маків на стерні була!
Згадались їм ті пережиті вкупі дні війни в Афгані,
Той жах за річкою куди по службі їхня доля завела.
І тупа біль в душі, спитав, що із Києва: «Навіщо тут ти, брате?
Ми, вроді, разом вже були колись укупі на одній війні.
Ти пам'ятаєш, як той форт в горах було тяжко тримати,
І ти гранату, вже останню, передав, як шураві, мені?
Я взяв її, бо твої руки були кулями душманів перебиті,
Ми обнялись, як два брати і над камінням піднялись.
І смерч над нами в бік повстанців з наших вертольотів,
Дав зрозуміти, що у січі тій ми не до Бога вознеслись.
Життя розкидало нас всіх – ми скрізь по світу воювали!
Пройшли ті війни в чужині і не чіпали особисто нас.
Та ми тоді з тобою, брате-шураві, я вірю, ще не знали,
Який на нашім українськім Сході нас чекав Парнас.
І ось ти тут вбиваєш своїх бувших шураві за гроші
Які Вам Кремль всім виписав в кроваву зарплатню
А я згадав як у Ташкенті ми уже афганці, з того пекла, бувші
Зализували рани після мосту в рокову весну».
Здригнувся горизонт – як ніби діалог сусід помітив,
Залізо вправно їм обом путівку видало в Аїд.
Братами Каїн знов поля, що в васильках, засіяв,
Щоб зник в історію вже бувший їхній героїчний слід.
Колись завершиться війна на Сході, повернуться в дім всі діти,
Напишуть повість про правдиву суть військових днів.
І будуть внуки в Україні тих, що заблудилися, усіх жаліти,
Й згадають того шураві, що вбити брата, на тім полі, що у маках, не зумів
Рябокінь Дарина зупинилася на тому, як молодь сприймає сьогодні Афганську війну, що вона дає їм у повчальному ракурсі і саме відношення студентів до подій того часу.
Росляк Вікторія ознайомила присутніх з результатами соціологічних досліджень, які були проведені на історичному факультеті та факультеті початкової освіти, на предмет відношення молоді до афганської війни.
