Тарас Григорович Шевченко – український поет, письменник драматург, прозаїк, художник, громадський та політичний діяч. Він став національним героєм і символом України.



      Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. у селі Моринці, нині Звенигородського району Черкаської області (за тогочасним адмінподілом Пединівська волость Звенигородського повіту Київської губернії). Згідно з родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від козака Андрія, який на початку XVIII ст. прийшов із Запорізької Січі. Батьки матері, Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з Прикарпаття.
      Коли Тарасові минуло 14 років, помер пан Василь Енгельгардт, у якого родина майбутнього поета була кріпаками, і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта, а Шевченка зробили дворовим слугою нового поміщика у вільшанському маєтку. Переїхавши у 1831 р. до Петербурга, Енгельгардт узяв із собою Шевченка, а щоб згодом мати зиск на художніх творах (серед дворянства було модним мати своїх «покоєвих художників»), віддав його у науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Улітку 1836 р. під час одного з петербурзьких нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком — художником Іваном Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем і Олексієм Венеціановим, які познайомили Тараса з впливовим при дворі поетом Василем Жуковським. Навесні 1838 р. Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 руб. На той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли у лотерею, в якій взяла участь царська родина. Розіграш лотереї відбувся 4 травня 1838 р., а 7 травня Шевченкові видали відпускну – документ про волю від статусу кріпака.
      Будучи вже неабияким портретистом, упродовж навчання Тарас Шевченко опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. 5 липня 1838 р. за рисунок із гіпсових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий (найкраща робота оцінювалась одиницею, а далі оцінки йшли по висхідній).
      Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 р. під назвою «Кобзар». До неї увійшло 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844).
      Творчість Шевченка була багатогранною. Митець був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і два уривки з інших п'єс, дев'ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та епістолярій у понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглися 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах, частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису й графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 таких творів).
       10 березня 1861 р. Шевченко помер від водянки. На кошти друзів 13 березня його було поховано на Смоленському православному кладовищі у Петербурзі. 8 травня 1861 р. домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу й залізницею перевезли до Москви. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Випрягши коней із воза, студенти Університету Святого Володимира провезли труну Ланцюговим мостом і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі. У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його у Києві. Та Григорій Честахівський обстоював думку про поховання у Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева». 20 травня 1861 р. на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої у церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.


Селяни копають могилу Тарасу Шевченку на Чернечій горі біля Канева, 1861

     «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», — згадував Григорій Честахівський. Туди ж перенесли дерев'яний хрест і встановили на могилі.